Чоловік не звик сидіти без діла. Хвалиться, що за день легко долає 16 кілометрів вузькими лісовими стежками. І переконаний: саме рух додає йому сили і є запорукою довголіття.
“У сім років почав важко працювати, заготовляв дрова. На моє дитинство припала Друга світова війна. Нас в родині було багато: я та ще п’ять сестер, — розповідає Дмитро Рибак. — У 12 років уже трудився помічником комбайнера, а в 17 поїхав у Донецьк навчатися на гірника. Працював на шахті аж до виходу на пенсію. Тепер разом із дружиною тримаємо господарство й доглядаємо город”.
Прикарпатець каже, що замолоду на походи в гори не було часу. Та нещодавно син Ярослав запропонував батькові скласти йому компанію й обом піднятися на Говерлу, аби помилуватися мальовничими краєвидами Карпат.
“Я знав, що татові це під силу. Він щодня в русі, ніколи не скаржився на здоров’я, — мовить Ярослав Рибак. — Та батько у свої 88 років задавав темп навіть молодим, зокрема й мені, які відставали. За три години ми вже були на Говерлі. Тато ледь не заплакав від радості. А своє сходження він присвятив ЗСУ”.
