Він поширений здебільшого на Стрийщині, хоч побутує і в інших регіонах нашої країни.
“Цей обряд відомий ще як “Завивання віночка”. Здавна він відбувався у передвесільні дні — четвер чи п’ятницю. Фактично з нього й починалося весілля. Ритуал зазвичай проводили старші жінки, які були щасливі у сімейному житті, побудували успішну кар’єру, — розповідає Оксана Лесишин, начальниця відділу молодіжної політики управління культури, молоді та спорту Стрийської міської ради. — Люди вірили: якщо долю “плетуть” саме такі жінки, то і в нареченої добре складеться подружнє життя”.
За словами співрозмовниці, дійство починалося зі збирання барвінку в лісі або в лузі. Цим займалися молоді люди — наречена, наречений, дружки та дружби, співаючи при цьому обрядові пісні. Барвінок мили, висушували, окроплювали свяченою водою (або ж освячували у церкві після обов’язкової сповіді молодят), обсипали зерном, горішками, цукерками, грошима, щоб сімейне життя було міцним, солодким і багатим. Далі наречена обирала три гілочки, з яких починали “плести долю”.
“Вважалося, що віночок, тобто доля, має бути зшитий суцільною ниткою, без вузликів, — тоді життя подружжя буде спокійним, без конфліктів. Якщо на обряді був присутній наречений, то його запрошували викупити віночок. Під час цього виконували жартівливі пісні, — додає Оксана Лесишин. — Після викупу віночок з барвінку тато й мама накладали нареченій на голову. Але перед тим розплітали косу та розчісували її гребінцем. Завершувався обряд тим, що наречена кланялась батькам, дякувала за те, що народили й виховали, і просила в них благословення на щасливе подружнє життя. Згідно з традицією, цей барвінковий вінок подружжя зберігало все життя як оберіг”.
Оксана Лесишин додає — був час, коли про обряд “заплітання долі” призабули. Але нині молодята залюбки відновлюють давню традицію. “11 років тому виходила заміж моя дочка. І ми провели цей обряд у п’ятницю напередодні весілля, а відео опублікували на одній з інтернет-платформ, — зазначає вона. — Відтоді до нас почали звертатися пари з проханням провести його. Із задоволенням це роблю. Та пишаюсь, що українські молодята цінують традиції”.
