Любов Скокун із села Ясопіль знайшла малечу на початку червня у полі за хатою. Сарненя було знесилене і хворе.
“Тварина ледве трималася на ногах, тремтіла, була мокра, бо у той час дощило. Можливо, вона загубилася або ж її маму вбили. Шкода мені стало козулю, тому зняла з себе куртку, обгорнула нею дитинча й принесла до будинку, — розповідає жінка. — Взялася вигодовувати сарненя козячим молоком із пляшечки. Перші тижні маленька спала у будинку. Щодня її стан поліпшувався. А якось сарненя втекло, то ми вже і не мали надії, що повернеться. Проте невдовзі я почула, як за хатою хтось жалібно “плаче”. Виглянула, а то наша козулечка. Тепер вона живе у літній кухні”.
Онука, котра приїхала до дідуся з бабусею з Житомира на канікули, назвала маленьку сарну Бонею.
“Ніколь грається з нею, бігають разом на подвір’ї. Боня дуже любить, щоби її чухали за вухами. Їсть листя з яблуні, груші, виноградне, інколи ще молоко даємо, — зауважує Любов Скокун. — Ми прикипіли до тварини серцем і називаємо її своїм дитям. Хвилюємось, аби вона нікуди не втекла і не стала жертвою хижаків. Козуля ще маленька, їй треба сили набратись, підрости. Вона занадто довірлива. Але якщо Боня захоче жити у лісі й піде від нас, то зрозуміємо. І чекатимемо в гості, щоб пригостити смаколиками”.
