За плечима 24-річної Ілони Мельник — вже тисячі кілометрів доріг. Вона впевнено веде багатотонну фуру європейськими трасами, руйнуючи стереотипи про суто чоловічі професії.
Любов до машин, зокрема й великогабаритних, в Ілони з дитинства. Її дідусь працював водієм — розвозив хліб, а згодом навіть змайстрував власну вантажівку, якою заробляв на життя.
“Батько також мав різні вантажні машини — возив людям сіно, дрова й інше, — каже прикарпатка. — Перші мої поїздки були ще до того, як я отримала права, — з татом. Тоді вирішила: щойно виповниться 18, піду вчитися на водійку. Так і сталося”.
Спочатку Ілона пробувала себе в перукарстві та фотографії, але у 21 рік зрозуміла: це не для неї. А коли майбутній чоловік, далекобійник, узяв її в рейс — усе стало на свої місця.
“Я часто їздила з ним по роботі — і мені це дуже подобалося. Особливо — можливість побачити нові місця. Найбільше запам’яталася поїздка до Парижу. Це було неймовірно, — ділиться Ілона. — Тоді зрозуміла, як класно поєднувати роботу з подорожами. Заодно придивлялася до всього: як завантажують машину, кріплять вантаж, як прокладають маршрут. Чоловік охоче брав мене із собою, разом у рейсах було значно легше та веселіше. Тоді ми й зрозуміли: стосунки на відстані — не для нас”.
Невдовзі Ілона склала іспит на водійські права для кермування великогабаритним транспортом. У компанії, де працював чоловік, якраз була вакансія, тож її взяли одразу.
“Я працюю зі своїм чоловіком у парному екіпажі — це коли двоє водіїв їдуть однією фурою, — пояснює далекобійниця. — Наш графік такий: приблизно тиждень у рейсі, потім 2 — 3 дні вдома. Для нас це ідеально, адже жити в кабіні місяцями дуже важко, насамперед психологічно. Бувають важкі дні — коли доводиться їхати по 9 — 10 годин. Але до цього звикаєш. На відпочинок маємо щонайменше 9 годин, інколи — більше. Перевозимо різні вантажі: від металу до овочів і фруктів. Зазвичай причеп завантажений до 24 тонн, а загальна вага фури сягає 40 тонн”.
Разом із чоловіком Ілона об’їздила майже всю Європу. Нині подружжя живе в Іспанії. “Найдовший рейс був з Іспанії до Греції — він тривав п’ять днів в один бік, — зауважує співрозмовниця. — І запам’ятався на все життя. Особливо — переправа поромом: мене тоді сильно нудило. А опісля довелося ще всю ніч кермувати фурою”.
Для Ілони вантажівка — не просто робота, а справжній дім, адже більшу частину часу вона проводить у дорозі. “Хтось може подумати: як це — жити у машині? Насправді ж у ній є все потрібне: комфортне, хоч і невелике, ліжко, холодильник та багато іншого, — запевняє жінка. — Із гігієною теж проблем немає: майже на кожній заправці є душ і туалет. У рейсі навіть встигаю нафарбувати нігті”. Домашні страви Ілона складає в контейнери, щоб потім у дорозі розігріти. Хоча у фурі є і мультиварка, можна щось і приготувати. Ілона з чоловіком не раз святкували уродини просто в дорозі. “Нам із цим “щастить” — майже кожен день народження ми на роботі. Але вже звикли”, — ділиться.
Далекобійниця зауважує: в Європі дуже високі штрафи за порушення правил дорожнього руху — 200 — 300 євро і більше. Та в дорозі треба бути максимально зосередженим не лише через правила. Адже є й інші ризики: крадіжки вантажів, спроби нелегальних мігрантів потрапити у фуру. Та плюсів у цій професії, певна Ілона, значно більше.
“Крім можливості побачити світ, одна з основних переваг моєї роботи — заробітна плата, — каже водійка. — Вона залежить від країни, графіка, типу вантажу та багатьох інших чинників, тому точну суму назвати важко (в Європі далекобійники заробляють 1800 — 4500 євро на місяць. — Авт.). Кожен отримує зарплату на свою картку, але відповідальність за роботу несемо разом. І ще один великий плюс — ми з чоловіком постійно поруч. Хоч інколи й хочеться більше особистого простору”.
Є, звісно ж, у цій роботі і мінуси: збитий режим сну, малорухливий спосіб життя. До цього, зізнається співрозмовниця, доводиться звикати. Відновлюються вже вдома: висипляються, гуляють на повітрі, ходять до моря.
Також Ілона веде блог у соцмережах — там за нею стежать сотні тисяч підписників. “Розповідаю про свою роботу і ламаю стереотипи. Вона сьогодні вже не така, як 20 років тому: у разі поломки машини можна викликати сервіс, — зауважує далекобійниця. — Автоматична коробка передач, комфортні кабіни, системи допомоги водієві полегшують керування і підвищують безпеку на дорозі. Так, різні коментарі пишуть під моїми дописами, на кшталт “а хто дітей буде народжувати?” Та я на них не зважаю”.
