Чи не щодня жительки села Жабокрич варять, тушкують, печуть... Смаколики передають або на передову, або у прифронтові їдальні.
“Наше село біля траси. У лютому-березні 2022-го у Жабокричі часто зупинялися біженці, яких ми розміщували у дитсадочку, годували, забезпечували всім потрібним. Десь за місяць вони роз’їхались, а ми з односельчанками вирішили, що маємо працювати для армії, — розповідає Тетяна Гондза, директорка Жабокрицького закладу дошкільної освіти, яка організувала волонтерський осередок. — Обрали кулінарний напрямок, адже і тоді, і тепер воїни потребують домашньої та ситної їжі. Біля місцевого храму стоїть трапезна, там є кухня і все потрібне приладдя. Звернулись до священника, і нам дозволили у ній працювати. Стали пекти пиріжки та готувати інші страви для військових. Спершу з колегами та односельцями трудились щодня, бо садочок не працював через війну. А тепер поєднуємо офіційну роботу, працю в домашньому господарстві й волонтерство”.
За цей час у Жабокричі переробили тонни борошна, десятки туш поросят і приготували безліч страв. Асортимент смаколиків у волонтерів чималий — тушкованки, запіканки, вареники з різними начинками, бендерики, солодощі, пироги.
“Бійці не роблять замовлень, кажуть, що раді будь-якій домашній їжі. Та найбільше полюбили варениці з часником. Я навіть не думала, що вони так хлопцям засмакують, — зауважує Тетяна Гондза. — Готувати їх просто. Робимо тісто, як на вареники, і з нього ліпимо вушка. Варимо і додаємо туди масла, трохи олії, часнику, солі. Ситно та пікантно. Коли наш волонтер привіз на фронт партію варениць, то захисники казали, що різне їли на передовій, а такого делікатесу — ще не куштували.
Також за два останні тижні ми приготували близько 600 банок тушкованки. Птицю для цього надала місцева птахофабрика. А оце напекли пісочного печива і передали в їдальню “Шлях захисника” поблизу Павлограда, де бійці можуть безплатно поїсти. Коштами й продуктами для страв діляться небайдужі односельці, підприємці. У центральному магазині села поставили скриньку на донати”.
До “кулінарного батальйону” долучаються до 15 волонтерок. Найстаршій із них — 75 років. “Це Ольга Петрівна, колишня санітарка. Прийшла до нас у перші дні, тепер ми нерозлучні. Вона дуже весела, любить жартувати, як то кажуть, душа нашої спільноти, — додає співрозмовниця. — Так, це важка фізична праця — по кілька годин стояти біля плити і смажити, варити, пекти. Але треба розуміти, що нашим воїнам на фронті набагато важче”.
