Напередодні Великодня люди традиційно прибирають на могилах близьких і прикрашають їх квітами — часто штучними. Попри заклики Церкви відмовитися від пластику, ця традиція досі поширена. Та не у Вільшанику.
Ініціатором змін став Олег Здреник — сільський священник, який нині також є референтом Бюро УГКЦ з питань екології Самбірсько-Дрогобицької єпархії. “Квіти на цвинтар несуть як символ пам’яті, знак поваги та любові до рідних. Та чи відповідає цьому пластикова квітка? Разом із громадою ми дійшли висновку, що пам’ять, яку ми несемо до могил, є живою. Тож і її символ має бути живим”, — переконаний отець Олег. За його словами, кампанія відмови від пластику тривала рік. “Ми постійно наголошували на тому, що не варто нести на цвинтар штучні квіти — на проповідях, на загальних зборах, в особистих розмовах. І зрештою це дало результат”, — зауважує священник.
Місцеві люди поступово перестали приносити на могили штучні квіти. А для тих, кого не вдавалося переконати, отець влаштовував акцію “Божий вітер”, після якої всі залишки пластику опинялися в смітниковому контейнері. “Нині на більшості могил у Вільшанику ростуть живі квіти, багато хто висаджує багаторічні рослини. Як кажуть люди, це навіть дешевше, аніж щороку купувати пластикові вироби, — розповідає Олег Здреник. — Є такі, хто живе далеко і приїжджає раз на кілька років на могили рідних. Але і тут знайшли рішення: вони домовляються з людьми, які за певну плату доглядають поховання, зокрема висаджують квіти.
Пластикова квітка зберігає вигляд рік-два, не більше. А далі опиняється на смітнику. У кращому разі. А зазвичай — у ямах на території цвинтаря, обабіч доріг і навіть на берегах річок. Бо в селах досі є кладовища, де нема контейнерів на сміття (пластикові відходи сотні років розкладаються на полігонах, а коли їх палять, в атмосферу потрапляють небезпечні викиди. — Авт.).
У багатьох країнах на похорон замість квітів родині померлого нерідко приносять конверт із грошима (еквівалент вартості букета квітів) та запискою про замовлену за покійного молитву в храмі, — каже отець Олег Здреник. — Людей треба повертати до справжніх сенсів. Та не заборонами і не докорами, а поясненнями. Бо коли просто кажеш, що пластикові квіти — це сміття і від цього треба відмовитися, виникає спротив”.
До речі, раніше храм преподобної Параскевії у Вільшанику, який датується 1886 роком, був оббитий пластиковою вагонкою, а нині має автентичний дерев’яний фасад. Сайдинг звідти зняли ще кілька років тому. У церкві теж нема жодної штучної прикраси ані на вівтарі, ані на іконах, лише вазони живих квітів. Сталися й інші зміни у звичаях — у селі відійшли від традиційних поминок у день похорону.
