До переліку правопорушень офіційно додано “антисемітизм”. Ідеться про вороже ставлення та ненависть до євреїв як до етнічної чи релігійної групи.
За такі дії передбачено штраф від 3400 до 8500 гривень, обмеження волі до п’яти років або позбавлення волі до трьох років. У разі застосування насильства, погроз чи обману покарання стає жорсткішим: 17 тисяч гривень штрафу або ув’язнення від 2 до 5 років.
Верховна Рада ухвалила цей законопроєкт ще 15 лютого 2022 року і через шість днів відправила на підпис президентові. Та лише тепер глава держави схвалив документ. У суспільстві згаданий закон викликав неоднозначну реакцію. Багато хто вважає, що потреби в ухваленні цього рішення не було. То чому Володимир Зеленський підписав законопроєкт, який передбачає покарання за прояви антисемітизму?
— Це вимога Євросоюзу, — пояснює член комітету Верховної Ради з питань правової політики Ігор Фріс. — ЄС зобов’язує держави-члени криміналізувати публічне заперечення Голокосту та інші прояви расової чи релігійної ненависті, як-от публічне підбурювання до насильства чи ненависті проти єврейської громади, поширення антисемітських матеріалів.
У більшості країн за такі дії передбачено штрафи та позбавлення волі, а також додаткові санкції на кшталт заборони обіймати держпосади або виключення із професійних організацій. Наприклад, у Німеччині, згідно з §130 Кримінального кодексу, за підбурювання до ненависті чи заперечення Голокосту можна загриміти за грати на 5 років. В Австрії закон про заборону нацистської діяльності передбачає до 10 років ув’язнення за пропаганду нацизму та антисемітизму. У Франції за заперечення Голокосту карають ув’язненням на термін до року та штрафом у розмірі 45 тисяч євро. У Польщі, згідно з Кримінальним кодексом, за пропаганду ненависті чи антисемітські висловлювання загрожує до 3 років ув’язнення.
ЄС координує політику через спеціального координатора з боротьби з антисемітизмом. Європейська комісія вимагає від держав-членів ефективного застосування законів, а не лише їх формального існування. Судова практика свідчить, що у Німеччині та Франції регулярно ухвалюють вироки за антисемітські висловлювання онлайн. У Румунії дають реальні строки ув’язнення за використання та пропаганду антисемітських символів. Що зробили ми? Ми не створювали спеціального закону. Ми виконали вимогу для членства в ЄС і внесли до національного законодавства зміни, дописавши у статтю 161 Кримінального кодексу поряд з іншими ознаками дискримінації слово “антисемітизм”. Як і у всіх інших країнах Європи.
— Чому підписання цього закону багато хто вважає недоречним?
— Антисемітизм у будь-яких його проявах є злом, яке не можна толерувати у демократичній правовій державі, — зазначає координатор руху “Простір свободи” Тарас Шамайда. — Але історія із законом про кримінальну відповідальність за антисемітизм не нормальна. Поясню чому. Стаття 161 ККУ передбачає кримінальну відповідальність за “порушення рівноправності громадян залежно від їхньої расової, національної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками”. Усе написано чітко і грамотно. Проголосований Верховною Радою законопроєкт із вставкою про антисемітизм з правового погляду є нелогічним, оскільки штучно виокремлює одну національну групу. Причому у статті, яка покликана захищати рівноправність. Тобто закон порушує як логіку, так і дух цієї статті.
Чи були вагомі соціально-політичні підстави окремо згадати “антисемітизм”? Це якесь поширене явище чи велика загроза в нашій країні? Ні, таких підстав не було і немає. Міф про антисемітизм українців є одним із витворів російської пропаганди. Насправді, відповідно до авторитетного міжнародного дослідження, рівень антисемітизму в Україні найнижчий серед 18 країн Центрально-Східної Європи.
— Підписання президентом згаданого закону — це вагома допомога російській пропаганді, яка споконвічно боролася з “українським націоналізмом та антисемітизмом”, — додає лідер Громадського руху “Рідна країна”, доктор політичних наук Микола Томенко. — Нагадаю, ця інформаційна війна почалася зі створення образу українця-антисеміта Хмельницького, а згодом — Петлюри. І посилилася з появою ідеологічної доктрини так званого побєдобєсія, коли Росія, з одного боку, почала приватизацію перемоги над нацизмом, з другого — брехливу кампанію щодо так званого українського антисемітизму.
Дуже прикро, що у час нинішньої кровопролитної війни за свободу та незалежність України Верховна Рада й глава держави не спромоглися ухвалити жодного рішення про відповідальність за прояви українофобії. Я зареєстрував петицію до президента “Про запобігання та протидію українофобії (україноненависництву)” ще у жовтні 2021 року. Але на неї ніхто так і не відреагував. Лише у квітні 2023-го у нашому законодавстві з’явилося визначення терміна “українофобія”. Уже три роки ми безуспішно вимагаємо від влади запровадити відповідальність за прояви українофобії.
Тепер за прояви антисемітизму — від висловлювання неправдивих відомостей про осіб єврейського походження до заперечення Голокосту — настає адміністративна та кримінальна відповідальність. А за зневагу до українців, невизнання Української державності, державної мови та заперечення Голодомору жодної відповідальності немає.
