Найбільше атеїстів, агностиків (ці люди не певні, що Бог є, і вважають, що довести його існування неможливо) та тих, що не зараховують себе до жодної Церкви, як повідомляє Київський міжнародний інститут соціології (КМІС), серед осіб віком 18 — 29 років — 34%. Серед 30 — 44-річних їх 19%, серед 45 — 59-річних — близько 16%, а серед людей віком за 60-ть — 12%. Про що свідчать ці цифри?
— По-перше, після російського повномасштабного вторгнення 2022 року українці опинилися у катастрофічній ситуації. Це могло б привести до більшої релігійності. Але тривалий час такої катастрофічності спонукає людей замислитись: “А чи є Бог і чи Він справді благий, якщо так багато звірств і стільки вбивств стається щодня, а Він мовчить?” Оця “мовчазність Бога” породжує зневіру, — вважає Оксана Горкуша, старша наукова співробітниця відділення релігієзнавства Інституту філософії імені Г. Сковороди НАН України. — По-друге, міжцерковні конфлікти продемонстрували, що Церква чи релігійна організація — це часто не про Бога, а про цілком земні причини. РПЦ — інструмент війни, УПЦ МП — можливість впливу ворожих пропагандистів, одягнених у рясу. Іноді спостерігаємо байдужість церковної риторики до обставин життя українців. Це також призводить до зневіри у Господа. Третя причина — розвиток штучного інтелекту. Багато хто вважає, що конфесійне віровчення застаріле, не має відповідей на сучасні питання і не дає можливості бути успішним у сучасному світі.
— Взнаки далася не так війна, яку нині переживаємо, як зміна поколінь, — додає Анатолій Бабинський, доктор філософії, релігієзнавець. — Адже ми бачимо, що серед тих, хто не вірить, найбільша частка молоді. Наше суспільство проходить те, що пройшла Західна Європа і загалом євроатлантичний світ, — процес секуляризації, тобто поступового відходу молодшого покоління від релігійності.
На жаль, Церкви до процесів секуляризації не готові. Нині вже самі священники помічають, що у храмах менше людей, і, зрозуміло, замислюються над цим. Як на мене, треба змінювати внутрішні взаємини у Церкві, тому що змінюється суспільство. Воно стає більш горизонтальним, менш вертикально орієнтованим. А Церкви, як правило, дуже струнко вибудувані ієрархічно. Сучасна людина, якщо вона хоче бути до чогось причетною, воліє трошки іншого характеру взаємини. Вона хоче брати участь в ухваленні рішень, у дискусіях, не просто слухати, а ставити запитання. Хоче розуміти, як релігія мала б позначатися на її щоденному житті. Сучасній людині замало просто прийти до церкви, постояти годину-дві, послухати службу чи проповідь, можливо, не завжди добре підготовлену. Якщо Церкви не перелаштуються, то людей у храмах буде ще менше.
