16 квітня цього року російські окупанти завдали масованого комбінованого удару балістичними ракетами й безпілотниками по Україні. Близько третьої ночі оперативний черговий командного пункту однієї з військових частин, що дислокується на Івано-Франківщині, дістав наказ на переведення підрозділу в бойову готовність №1 для відбиття повітряного нападу противника і дав відповідне розпорядження підлеглим. Але протягом 40 хвилин ніхто з обслуги зенітно-ракетного комплексу на зв’язок не виходив. Старший позиції, головний сержант, не відповідав на телефонні дзвінки й повідомлення в месенджері.
“Щоб з’ясувати, що сталося, оперативний черговий командного пункту відправив посильного, — розповідає речниця спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону Юлія Шевченко. — Виявилося, що головний сержант так міцно спав, що не чув ні сигналу повітряної тривоги, ні дзвінків на телефон. За цим фактом у військовій частині провели службове розслідування. За порушення правил несення бойового чергування та недбале ставлення до служби на головного сержанта склали адмінпротоколи”.
На судовому засіданні військовослужбовець розповів, що ввечері 15 квітня разом із товаришами по службі повернувся з бойового завдання щодо відбиття повітряного нападу противника. Приготували вечерю і пішли відпочивати. За словами сержанта, у його кімнаті був планшет з програмним забезпеченням, де він відстежував обстановку з повітряними тривогами. Військовий визнав, що через втому заснув і не почув ні сигналу, ні телефонного дзвінка. А прокинувся о четвертій годині від гучного стукоту в двері. На порозі стояв посильний і повідомив, що сержант проспав команду готовність №1. За таке правопорушення Тисменицький районний суд оштрафував військовослужбовця на 17 тисяч гривень.
Це лише одна з багатьох тисяч справ, які розглядають суди щодо злочинів та правопорушень, скоєних військовими під час несення служби.
Нещодавно Сумський районний суд ухвалив вирок снайперу однієї з військових частин за непокору. 28 січня цього року заступник командира механізованого батальйону довів бойове розпорядження снайперові — заступити на чергування поблизу села Запсілля. Треба було підсилити спостережні позиції, щоб не допустити прориву противника у глибину оборони наших підрозділів. Однак солдат категорично відмовився виконувати наказ. Про це відкрито заявив у присутності інших військовослужбовців. На судовому засіданні обвинувачений пояснив, що відмовився виконувати наказ командира через незадовільний морально-психологічний стан. А також заявив, що й надалі бажає продовжувати військову службу. Зважаючи на ці обставини, суд призначив йому м’якше покарання, ніж передбачене законом, — службове обмеження на два роки з відрахуванням у дохід держави 10 відсотків його грошового забезпечення.
Шість років проведе за гратами військовослужбовець, який пішов у “самоволку” на Миколаївщині й понад три місяці перебував за межами частини. Про своє місцеперебування він не повідомляв ні органи військового управління, ні поліцію. 20 жовтня 2025 року солдата затримали правоохоронці й розпочали кримінальне провадження за СЗЧ. На судовому засіданні обвинувачений заявив, що не вважає себе військовослужбовцем, позаяк, на його думку, був незаконно доправлений працівниками ТЦК для проходження служби. Пояснив, що у 2024 році після отримання повістки пройшов ВЛК, за результатами якої був визнаний придатним до служби, однак відмовився від мобілізації через релігійні переконання, оскільки є членом релігійного об’єднання Свідки Єгови. За його словами, щодо нього вже розглядалося кримінальне провадження за ухилення від мобілізації у Херсонському міському суді. Також обвинувачений стверджував, що влітку 2025-го працівники ТЦК фактично примусово доправили його до місця дислокації підрозділу. Але присяги він не складав, зброю не отримував, а тому не вважає себе належним чином мобілізованим. Крім того, військовий наполягав, що не може одночасно вважатися особою, яка ухиляється від мобілізації, та особою, яка самовільно залишила військову частину. Однак такі аргументи Миколаївський районний суд не взяв до уваги.
— Кримінальним кодексом передбачено більше трьох десятків видів правопорушень та злочинів щодо порядку несення служби, за які військових можуть притягнути до відповідальності, — коментує адвокат Олег Леонтьєв. — Це, зокрема, непокора, опір начальникові, самовільне залишення військової частини або місця служби, дезертирство, ухилення від служби шляхом самокалічення, порушення правил несення бойового чергування та інші.
— Либонь, одне із найпоширеніших кримінальних правопорушень — самовільне залишення військової частини або місця служби, — додає юрист Сергій Старенький. — Наразі статистика по цьому виду злочинів закрита. Останні дані були оприлюднені в жовтні 2025 року. Йшлося про 255 тисяч кримінальних проваджень щодо СЗЧ з початку повномасштабної війни. За оцінками ДБР, більше половини фігурантів повернулися у військові частини й далі проходять службу. Але я вважаю, що кількість фактів СЗЧ набагато більша, ніж фіксує статистика.
Залежно від тяжкості злочину на обвинуваченого можуть накласти службове обмеження з відрахуванням у дохід держави певного відсотка його грошового забезпечення, позбавити волі з випробувальним терміном, відправити в дисциплінарний батальйон або ж реально ув’язнити. Попри те, що ДБР фіксує доволі велику кількість злочинів, скоєних військовими під час несення служби, левова частка їх до суду не доходить, бо немає доказової бази або достатніх підстав для притягнення до відповідальності. Якщо ж підозрюваний у нетяжкому злочині військовий бажає продовжити служити, то кримінальне провадження зупиняють до закінчення ним служби.
— То може потрібно міняти систему досудового розслідування?
● О. Леонтьєв:
— Проблема з розкриттям та розслідуванням злочинів, скоєних військовими під час несення служби, почала назрівати після ліквідації військової прокуратури. Наразі цим займаються слідчі Державного бюро розслідувань. Але обсяг злочинів, особливо в умовах воєнного стану, багаторазово перевищує їхній кадровий ресурс. Та й не завжди вони компетентні у військових справах. Доволі часто слідчим фізично важко або неможливо потрапити на передову чи в зону активних бойових дій для проведення огляду місця події, вилучення речових доказів чи допиту свідків. Іноді військове керівництво на місцях може приховувати правопорушення підлеглих або формально підходити до внутрішніх розслідувань, щоб не псувати статистику частини. Тому, на мою думку, потрібно повертати органи військової юстиції.
● С. Старенький:
— Я ж вважаю, що достатньо створити тільки військову поліцію, яка має фіксувати місце події, збирати докази та проводити первинне розслідування. А прокурори (до речі, військові прокурори скомпроментували себе під час АТО) і судді повинні бути загальної юрисдикції, але зі спеціальною підготовкою, як, скажімо, при розгляді справ щодо неповнолітніх. Для цього їм не обов’язково носити погони військових.
