Незнаних прізвищ у новому уряді немає. Дехто з членів попереднього Кабміну зберіг свою посаду, а хтось — пішов на підвищення чи перейшов до керування новим міністерством.
Вільною залишилася хіба що посада міністра культури та стратегічних комунікацій. Тож, згідно з процедурою, перша заступниця міністра Галина Григоренко тимчасово виконуватиме обов’язки очільниці відомства.
— Про заміну Дениса Шмигаля й уряду йшлося ще рік тому, однак це сталося щойно тепер, — зауважує Ярослав Макітра, політичний аналітик, експерт дослідницької компанії “Соціополіс”. — Для цього склалися певні обставини. Зокрема, був високий рівень недовіри до попереднього Кабміну. Та й адміністрація Дональда Трампа хотіла бачити певні кадрові зміни. Але те, що відбулося, не є серйозним перевантаженням уряду. Це можна назвати радше “переставлянням меблів у кімнаті”. Адже ми не побачили жодної людини, котра б не працювала в Кабміні на чолі з Денисом Шмигалем, який, до речі, очолював його аж п’ять років. Зрештою, навіть президент визнав, що це не оновлення уряду, а управлінська трансформація.
— У новому уряді до рівня міністрів підвищили деяких заступників, — каже Ігор Чаленко, політолог, голова Центру аналізу і стратегій. — Зокрема, мова про Олексія Соболєва, який став міністром економіки, агрополітики і природних ресурсів. Як і про Дениса Улютіна, що був першим заступником міністра фінансів, а тепер очолив новостворене Міністерство соціальної політики, сім’ї та єдності.
Дещо дивним є призначення міністром енергетики Світлани Гринчук, котра керувала Міндовкіллям. Так, свого часу вона була заступницею міністра енергетики, але про її професійні риси можна посперечатися. Тому є сумнів, чи впорається нова очільниця з покладеними на неї обов’язками. Зауважу, що Герман Галущенко, попередник Гринчук, став міністром юстиції. Як на мене, він справді більше правник (має відповідну освіту), а не енергетик.
Загалом кількість міністерств зменшилася з 19 до 13-ти. Також ліквідовано посаду міністра Кабінету Міністрів, яку в попередньому уряді обіймав Олег Немчінов. Та навіть з усіма змінами цей Кабінет Міністрів сміливо можна назвати “Кабміном Зеленського”. Вже третім.
— Новий уряд не є, як то кажуть, однополюсним, — вважає Ігор Рейтерович, кандидат політичних наук, керівник політико-правових програм Українського центру суспільного розвитку. — Адже в ньому міністром оборони став Денис Шмигаль, першим віцепрем’єром — міністр цифрової трансформації Михайло Федоров. А це — люди президента, котрі орієнтуються не на керівника ОП Андрія Єрмака, а саме на Зеленського. Якщо ж говорити загалом, то оновлення уряду показало, що у влади доволі коротка лава запасних.
— Чому в новому Кабміні немає нових облич? Як гадаєте?
● І. Рейтерович:
— Ніхто зі сторони не погоджується на міністерські посади, бо не певен, що зможе реалізувати власні ініціативи. Зазначу, що вперше в новий уряд не увійшов жоден нардеп з монобільшості. Хоча серед “слуг” є такі, які могли б бути міністрами, і розмови з ними велися. Але подейкують, що вони відмовилися від посад, адже тоді б втратили мандат. Мабуть, не захотіли ризикувати. Крім того, якби хтось із провладної партії став урядовцем, могли б виникнути проблеми з кількістю нардепів у монобільшості. Бо ж не відомо, як поводитиметься нардеп, котрий зайшов у Раду замість “слуги”, що став міністром.
— А яким був шлях Юлії Свириденко до прем’єрського крісла?
● Я. Макітра:
— Нова прем’єрка родом із Чернігова. Після закінчення Київського торговельно-економічного університету за спеціальністю “менеджмент антимонопольної діяльності” сім років займалася бізнесом. Далі працювала в Чернігівській обласній державній адміністрації радницею голови ОДА Валерія Куліча, а також його заступницею, і навіть кілька місяців була в. о. очільника області. У 2019 році тодішній міністр розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства Тимофій Милованов запропонував їй посаду заступниці. Наприкінці 2020 року Юлія Свириденко стала заступницею керівника ОП Андрія Єрмака. А вже в листопаді 2021 року її призначили першою віцепрем’єркою — міністром економіки в уряді Дениса Шмигаля.
● І. Рейтерович:
— Чи зможе Свириденко вести самостійну політику? Переконаний, що ні. Ми знову матимемо несуб’єктний Кабмін, яким був і попередній. Всі рішення вочевидь прийматимуться та узгоджуватимуться в Офісі президента. Хоча нова прем’єрка дуже професійна, має досвід, амбіції й прагнутиме їх реалізувати. Нагадаю, що саме вона підписала історичну угоду про надра з міністром фінансів США Скоттом Бессентом. До речі, Свириденко добре володіє не лише англійською, а й китайською мовою.
— А чим зумовлене об’єднання деяких міністерств?
● І. Рейтерович:
— Що стосується об’єднання Міністерства стратегічних галузей промисловості з Міноборони, то у цьому певна логіка є. Адже Мінстратегпром і раніше був у тісній комунікації з оборонним відомством. Очевидно, Міністерство єдності не могли просто ліквідувати, то приєднали його до Міністерства соцполітики. Можливо, ліквідація деяких міністерств відбулася й тому, що для них не змогли знайти очільників. Тож найпростішим способом стало об’єднання.
● Я. Макітра:
— Вважаю невиправданою ліквідацію Міністерства аграрної політики. Адже аграрна галузь критично важлива для нашої економіки, вона генерує 15% ВВП, забезпечує близько 60% валютних надходжень. Свого часу це міністерство вже об’єднували з іншим. Але потім зрозуміли, що такий підхід хибний.
● І. Чаленко:
— Якщо в Міністерстві економіки, екології та сільського господарства буде профільний заступник, котрий займатиметься аграрним сектором і збереже за собою весь функціонал Міністерства агрополітики, то загрози для аграрки не бачу. Якщо ж відбудеться оптимізація, то це матиме негативні наслідки для галузі.
— Без посади не залишився і колишній міністр оборони Рустем Умєров, якого президент призначив секретарем РНБО.
— Це виглядає як намагання влади працевлаштувати Умєрова, — каже Олександр Леонов, виконавчий директор Центру прикладних політичних досліджень “Пента”. — Адже раніше говорили, що він поїде у США послом України. Видно, Вашингтон не погодив таке призначення. Зазначу, головою РНБО є керівник держави. Цей орган має швидко ухвалювати та імплементувати певні рішення, аналізувати інформацію та готувати пропозиції для президента стосовно нацбезпеки, що особливо важливо в умовах війни.
