Мій візаві — найуспішніший український актор у США. Знімався у багатьох культових блокбастерах: від “Індіана Джонс” і “Пароль “Риба-меч” до “Місія неможлива”. Загалом же на рахунку Іллі Волоха — майже двісті фільмів та серіалів. І цей список поповнюється новими проєктами.
— За останні сім місяців я був у себе вдома в Лос-Анджелесі лише три дні, — каже колишній киянин. — Знімався у різних містах, а також за кордоном. У Великій Британії, Пуерто-Ріко, Таїланді та Індії. Причому до Боллівуду мене запросили вперше: зіграти головного негативного персонажа у фільмі Faraar. Проте я зобразив його не шаблонно, а дещо з гумором і це, судячи з усього, режисерові сподобалося. Прем’єра стрічки, у якій задіяні індійські зірки, запланована на січень. Навіть страшно уявити потенційну глядацьку аудиторію у цій країні, населення якої становить майже півтора мільярда!
— Нині ви перебуваєте у Нью-Йорку. Там теж знімаєтесь у фільмі?
— Так, тиждень працюватиму на одному проєкті, а ось потім гратиму в театрі. Це моновистава “Записки божевільного” за Гоголем. Щоразу, як тільки з’являється можливість, виходжу на сцену. Скажімо, місяць тому вже грав тут же, в Нью-Йорку. До речі, афішу спектаклю прикрашають синьо-жовті прапорці. Крім того, зазначено, що автор п’єси народився в Україні. Вказано й сайт київського благодійного фонду, з яким я співпрацюю, із закликом підтримати волонтерів. Ми постійно з ними на зв’язку.
— А за подіями в рідній країні активно стежите?
— Звичайно. Я щодня слухаю українське радіо, тому в курсі того всього жаху. Так, у мене своя круговерть — робота, сім’я, діти, але... Я все одно постійно думаю — хочу чи не хочу — про війну, що триває майже чотири роки. Для мене це така болюча тема! Найгірше ж — ніхто не може сказати, до чого все йде, і головне — коли нарешті закінчиться. Навіть Дональд Трамп.
— До слова, вам ніколи не пропонували втілити на екрані американського президента?
— Ні-і-і. (Сміється). Хоча мені не раз говорили, що я схожий на нього. Якось навіть у Києві таксист, який віз мене з аеропорту, вчергове нагадав про це. Проте я сприймаю такі речі з усмішкою. Навряд чи мені коли-небудь доведеться зіграти президента США. Принаймні тому, що маю акцент. Утім, в якійсь комедії — скажімо, іноземній — чим чорт не жартує. (Усміхається).
— З Томом Крузом ви працювали, з Джоном Траволтою і Джорджем Клуні також. А з ким ще хотілось би зустрітись на знімальному майданчику?
— З такими легендами, як Ентоні Гопкінс, Роберт де Ніро чи Аль Пачіно. Вони не просто зірки, а геніальні актори. Зрештою, з багатьма я вже мав можливість попрацювати: наприклад, у бойовику “Літак президента” — з Гаррісоном Фордом і Гері Олдменом, у “Двійнику” — з Віллом Смітом, у “Повороті” — з Шоном Пенном... Загалом за понад тридцять років роботи в Голлівуді я знявся майже у 200 фільмах і серіалах. Ну, в 195 — точно. (Усміхається).
— Цікаво, якою була найбільша кількість дублів у вашій практиці?
— Зазвичай ідеться про три, хоча траплялося і п’ять. Проте знаю, що, скажімо, режисер Девід Фінчер, у якого я знімався у “Загадковій історії Бенджаміна Баттона” (головну роль виконував Брет Пітт. — Авт.), іноді міг робити й 30 дублів. На щастя, це було не на моїй сцені. (Сміється). Взагалі ж тепер знімають одразу на декілька камер, тобто з різних боків. До того ж спочатку одного актора, потім — іншого. Мені це подобається, бо, поки дійде до твого великого плану, за ті декілька разів можна трохи “розігрітися”.
— 22 листопада вам виповниться 61 рік. Як форму підтримуєте?
— Боротьба з апетитом триває постійно. Знаю, що маю надмірну вагу, але іноді не можу стриматися, щоб не з’їсти чогось смачненького. (Усміхається). Потім, звісно, доводиться скидати зайві кілограми. Особливо — перед великими проєктами. Тож я стараюсь — ні, роблю — регулярні пробіжки. Так, наприклад, у районі, де зупинився тепер у Нью-Йорку, неподалік є стадіон. Учора ввечері я сорок хвилин там бігав.
— Iлле, як часто ви бачитеся з маленькою донькою і дружиною? Якщо врахувати, що вдома останнім часом були лише три дні...
— Вони до мене періодично прилітають. І на зйомки у США, і за кордоном. Іноді я долучаюсь до сім’ї у Франції, куди дружина приїздить час від часу до своїх батьків. Скажімо, останнього разу ми провели разом півтора місяця у Нормандії. Тобто рідко коли буває, що не бачимося більше як тридцять днів. Інакше, звичайно, було би важко. Сподіваюсь, що різдвяні свята нам вдасться зустріти в своїй оселі у Лос-Анджелесі. Мені цього дуже хочеться!
