За останні роки за ним міцно закріпився “титул” комедійного актора №1 в Україні. Це засвідчує популярність і “Скаженого весілля”, і “Будиночка на щастя”. Тепер же Назар Задніпровський зіграв у скетчкомі “Любов, як вона є”. Наразі це крайня роль зірки театру й кіно, якому цими днями “стукнуло” 50 років!
— Назаре, які емоції викликала у вас ця — як на мене — красива дата?
— Насправді — сумні. Це ще один привід задуматися над тим, як швидко летить життя. Ніби тільки недавно був 2000 рік і тобі виповнилося двадцять п’ять, аж раптом — “полтос”. (Усміхається). Так, багато зроблено, так, є сім’я, але все одно. (Зітхає). З іншого боку — з цим нічого не вдієш, тому посумував-посумував — і вперед. Треба рухатися далі. Поки є хоч якесь здоров’я, поки є бажання, поки, зрештою, ракета не прилетіла, треба працювати.
— Вам, мабуть, гріх скаржитись на брак запрошень. Щойно на телеекранах пройшов скетчком “Любов, як вона є”. Наскільки цікавим для вас був герой, якого ви втілили на екрані?
— Ну, він трішки не мій персонаж. Просто автор сценарію і режисер Сергій Атрощенко дуже хотів, щоб саме я втілив цю роль. Мовляв, нікого іншого він у ній не бачить. Та, якщо чесно, мені більше до душі “Будиночок на щастя”. Васю легше грати, ніж Валентина. В останньому випадку довелося себе дещо “ламати”... До слова, в кожному проєкті мені клеять вуса. Більші чи менші. Цього разу вони рекордні — як у Карпенка-Карого. (Усміхається).
— А дублювати героїв анімації вас і далі кличуть?
— Так. Нещодавно я озвучив крота-мафіозі в одному популярному мультфільмі. До свого сорому не пам’ятаю назви. (Усміхається). Перша частина дуже добре “зайшла” глядачам, а тепер ось вийшла друга. Коли мене кличуть озвучувати анімацію, я з радістю погоджуюся. Натомість від дорослих фільмів не раз відмовляюся. Або, якщо бракує часу, або — принципово. Просто не все уже цікаво... Не звертайте увагу, що я трошки уповільнено розмовляю. У мене зараз тиск — 200. Я вжив таблеточки і чекаю, коли стане краще.
— Скажіть, як часто ви даєте своєму голосу перепочинок?
— Останнім часом це не вдавалося, бо щодня були зйомки. Проте тепер — невелика пауза. Поки актори в роз’їздах, випав тиждень відпочинку. Втім, у театрі маю репетиції та “прогони”. Плюс готую антрепризу. На щастя, нині в мене вихідний — намагаюся відпочивати. А так... Працюю, працюю, працюю. Недаремно ж кажуть, що вовка ноги годують. (Усміхається).
— Два роки тому ви казали мені, що нікуди з Києва не поїдете. Сьогодні, коли обстріли столиці значно посилилися, не змінили своєї думки?
— Звісно, що не змінив. Якщо у двадцять другому році я нікуди не втік, то тепер — тим паче не втечу. До того ж доглядаю маму — вона має інвалідність, лежача. Ночую у неї. В укриття під час тривог не ходжу, бо не знесу її на руках у метро. Якщо вже накриє, то нас обидвох... Звичайно, переживаю за дружину та дітей. Якщо вони в квартирі, то ховаються під час повітряних тривог між “двома стінами”, а коли в приватному будинку, то у підвалі. Ірина стежить за тими всіма історіями й дуже відповідально до цього ставиться.
— У сім’ї вашого героя зі “Скаженого весілля” панує патріархат, у “Будиночку на щастя” — матріархат. А який варіант у вашому житті?
— Я — “добувальник”, заробляю гроші, а дружина — берегиня, тягне на собі господарство. Тому це такий собі патріматріархат. (Усміхається).
— Акторам доводиться вчити багато текстів. Вони між собою не “воюють” у вашій голові?
— Воюють, звичайно. (Усміхається). Тому, коли приходжу додому, намагаюсь усе забути. Буквально змити з себе. Адже завтра буде нова папка текстів. І якщо це щоденні зйомки, вставати треба о п’ятій ранку. Звісно, для того треба мати витривалість і професіоналізм. Людина з вулиці не витримає. Та й початківцям це також важко. Тут потрібен досвід.
Головне ж — ти повинен уміти кайфувати від того, що робиш. А кожну вільну хвилину між сценами, між зйомками відпочивати. Мозку обов’язково треба дати “відключитися”, Якщо з’явилась можливість — подрімати. Якщо є пауза, повчити важкі шматки тексту — наприклад, монологи. Звісно, це приходить з досвідом: розуміння, у який момент можна розслабитися, а в який, навпаки, напружитися і погарувати.
— Назаре, як би ви речення продовжили: ніхто не знає, що я...?
— ...страшенний самокритик. За гороскопом я — Скорпіон, тобто шалений самоїд. І з роками це не минає. Я себе в усьому критикую, гризу, всередині постійно йде робота над помилками. Весь час не полишає думка, що я міг би зробити краще. Власне, у творчості намагаюся бути перфекціоністом. А це дуже заважає та ускладнює життя. Можливо, хтось мене за це ненавидить, хтось мене за це любить, хтось мене за це поважає, але я такий, який є.
