“Країни Європи хочуть надати Києву надійні гарантії безпеки, і США їх у цьому підтримають”, — таку заяву за підсумками зустрічі з Володимиром Зеленським та європейськими лідерами зробив Дональд Трамп. Український президент уточнив, що деталі гарантій безпеки для Києва, ймовірно, буде узгоджено та оформлено на папері протягом десяти днів після перемовин в Овальному кабінеті.
Є інформація, що Сполучені Штати готові забезпечити Україні захист за аналогом 5 статті Північноатлантичного договору. “Ми погодилися на серйозні гарантії безпеки, які я б назвав переломними, — повідомив Стів Віткофф, спецпредставник Трампа. — Ми навіть не думали, що будемо близькими до домовленості про захист України за статтею 5 НАТО. Росія законодавчо закріпить зобов’язання не нападати на інші території, коли мирної угоди буде досягнуто”.
Однак навіть такі, здавалося б, оптимістичні новини не дуже позитивно сприйняли в українському суспільстві. Багато хто ставить цілком логічні запитання: “Як можна довіряти воєнному злочинцеві Путіну після того, як він порушив усі угоди й перемир’я?”, “Як Україна може вірити США, якщо вони не дотримали своїх зобов’язань за Будапештським меморандумом?”, “Навіщо підписувати з Росією якийсь договір про кордони, якщо він уже підписаний?”
— Україні обіцяють гарантії безпеки, які змістом схожі на статтю 5 Північноатлантичного договору. Ідеться про основоположний принцип НАТО, який визначає, що збройний напад на одну чи кілька країн-членів є нападом на весь Альянс, — пояснює виконавчий директор Центру прикладних політичних досліджень “Пента” Олександр Леонов. — Але маю сумнів, що нам вдасться цього домогтися. Дієвою може бути угода про оборонний союз за прикладом США — Південна Корея. Це документ, який зобов’язує Америку вступити у війну в разі нападу на Південну Корею. До слова, на території цієї країни розташовані сім американських військових баз.
— Ініціатива про гарантії безпеки на кшталт 5 статті НАТО звучить доволі абстрактно, але зустріч в Овальному кабінеті дала змогу цю абстракцію наповнити конкретним змістом, — зазначає експерт аналітичного центру “Об’єднана Україна” Петро Олещук. — Західні експерти пишуть, що у проєкті гарантій безпеки для України ітиметься і про військову присутність держав НАТО в Україні, і про контроль за дотриманням режиму припинення вогню, і про постачання Києву озброєнь.
Якщо буде так, то ці гарантії можна розглядати як щось серйозне. Чому? Бо лише певні конкретні факти, якот присутність Збройних сил Альянсу на нашій території, патрулювання натівським контингентом повітряного простору України, можуть бути для Росії сигналом, що не варто поновлювати бойові дії, бо це матиме для неї негативні наслідки.
— Не треба думати, що за нас воюватимуть американці чи європейці, — наголошує політолог Володимир Фесенко. — Це дуже малоймовірно. Гарантії за моделлю статті 5 НАТО — це красива назва, піар. Для того щоб показати, що Україну підтримуватимуть і що рівень цієї підтримки буде доволі високим. Насправді тут ідеться про дещо інші гарантії безпеки.
— По-перше, про великий пакет зброї від США за європейські гроші, які мають посилити нашу обороноздатність, а саме — про 100 мільярдів доларів, — каже Володимир Фесенко. — По-друге, про можливу присутність на території України військового контингенту європейських держав за логістичної підтримки США. І тут якраз американці пішли вперед, раніше вони були проти цього, як і проти обговорення будь-яких гарантій безпеки для України. По-третє, про можливе укладення договору про стратегічне партнерство між Україною і США, а також європейськими країнами. Саме ці три опції сьогодні розглядають.
— Чи підтримає Росія мирну угоду, в якій ітиметься про присутність західних військ на території України?
● П. Олещук:
— Дуже сумнівно. Під час зустрічі на Алясці Путін нібито погодився, що Україна повинна мати гарантії безпеки. Але що він мав на увазі? Як на мене — якийсь черговий Будапештський меморандум без конкретних матеріальних аспектів підтримки. Україна ж дивиться на ситуацію по-іншому: потрібні саме матеріальні основи для безпеки — починаючи від власної сильної армії й завершуючи іноземною військовою присутністю, яка була би стримувальним фактором для Москви.
● В. Фесенко:
— Росіяни вже сказали, що не погодяться на присутність іноземного військового контингенту на території України. Думаю, що й на деякі інші варіанти гарантій безпеки теж. Це питання буде одним із найбільш проблемних та суперечливих у переговорному процесі. На легкий та швидкий компроміс сподіватись не варто.
— Чи доведеться Україні піти на якісь територіальні поступки в обмін на гарантії безпеки?
● П. Олещук:
— Питання у тому, що ми розуміємо під територіальними поступками. Сумніваюся, що хтось наважиться підписувати якийсь документ щодо визнання російського суверенітету над окупованими територіями України. Разом з тим західні партнери, вочевидь, поставлять перед Україною вимогу не починати бойових дій і не відновлювати територіальну цілісність силовим способом. Де-факто це означатиме, що окуповані території на невизначений термін перейдуть під контроль Росії.
● О. Леонов:
— Україна не може відмовитися від своїх земель. Росія нав’язує дискурс про обмін територій. Але це ніякий не обмін, а розподіл награбованого. 157 стаття Конституції України каже про те, що будь-які зміни до Основного Закону заборонені, якщо вони спрямовані на порушення територіальної цілісності. Отже, юридичного механізму для відмови не існує. Максимум, на що може піти Україна, то це взяти на себе юридичні зобов’язання не повертати ТОТ військовим шляхом. Водночас ми не визнаватимемо окупованих територій російськими. Це також зніме перепони для вступу України до НАТО. У Північноатлантичному договорі не йдеться про те, що країна, яка має окуповані території, не може вступати до Альянсу.
— Навряд чи нам задля гарантій безпеки доведеться відмовитися від територій, — вважає Олександр Краєв, експерт Ради зовнішньої політики “Українська призма”. — Західні партнери поставлять Україну перед фактом, що вони оперуватимуть двома визначеннями — “окуповані території” і “території під контролем уряду України”. Гарантії безпеки поширюватимуться лише на ті території, які безпосередньо контролює Київ. Тобто буде так, як і в ситуації з Кримом — Захід не визнає його російським, але водночас ніяких кроків для повернення півострова Україні не зробить.
— Чи можемо ми бути певні, що Росія дотримуватиме взятих на себе зобов’язань у межах мирної угоди? Чи не перетворяться обіцяні гарантії безпеки на ще один Будапештський меморандум?
● П. Олещук:
— Якщо буде матеріальне підкріплення цієї угоди, то є шанс на те, що вона не стане черговим Будапештським меморандумом. Адже Росія вже братиме до уваги, чи варто нападати на Україну або обстрілювати її, якщо країни НАТО розмістять тут свої війська й патрулюватимуть наш повітряний простір.
● О. Леонов:
— На жаль, немає жодних гарантій, що Росія з часом не порушить мирну угоду. Нагадаю, що Договір про дружбу, співробітництво й партнерство між Україною і РФ від 1997 року передбачав визнання непорушності наявних кордонів, поваги до територіальної цілісності та взаємні зобов’язання не використовувати свою територію на шкоду безпеці один одного. Росія його порушила. Так само, як і договір про українсько-російський державний кордон.
Оскільки Москва здатна порушувати зобов’язання, гарантії безпеки мають бути максимальними. Потрібно прописати пункт про те, що загрожуватиме РФ у разі недотримання вимог. Важливо, щоби санкції з Росії не були відразу повністю зняті. Це буде одним із стримувальних факторів для агресора також.
● В. Фесенко:
— Напередодні Другої світової війни Польща мала договір про взаємну військову допомогу з Англією та Францією. Але це їй не допомогло. Тому й нам треба розуміти, що будь-які гарантії безпеки будуть відносними.
