Усі три “золота” — в активі біатлоністів. Зокрема, тріумфаторами Ігор стали Тарас Радь, який переміг у біатлонному спринті у класі сидячи, Олександра Кононова (клас стоячи) та Олександр Казік, котрому не було рівних у класі з порушеннями зору.
Всі троє спортсменів потрапили до трійки призерів і в інших дисциплінах. Так, Олександр Казік став дворазовим віцечемпіоном змагання, Олександра Кононова до “золота” додала одну срібну і три бронзові медалі. А 26-річний Тарас Радь, крім “золота”, поклав до скарбнички ще дві срібні та бронзову нагороди.
“Ми сподівалися, що Тарас здобуде одну чи дві медалі. Все-таки у біатлоні дуже сильні конкуренти з Китаю, Бразилії, США та Канади, — каже Віктор Федорчак, особистий тренер спортсмена. — Але йому вдалося вибороти аж чотири нагороди, одна з яких — “золота”. Це великий успіх”.
Тренер вважає, що спорт неабияк змінив життя Тараса Радя. “Якось старші косили траву і не побачили, що поруч бігає дітвора, серед якої був 14-річний Тарас. Мотокоса зачепила йому ногу. У лікарні хлопцеві промили рану, наклали шви і відпустили додому. Та батьки помітили, що нога синіє. Поїхали до Києва, і тамтешні медики констатували гангрену. Довелося ампутувати ногу. Тарас замкнувся, — розповідає Віктор Федорчак. — Одного разу батьки приїхали в тернопільський “Інваспорт”. Ми запропонували, щоб хлопець займався лижами і біатлоном. Тарас погодився. Спочатку пробував бігти на ногах, але недосконалий протез доводилося постійно поправляти. Боялися, щоб не злетів. Поїхали у Сянки, де посадили Тараса на боб, який спеціально для нього зварили. І так почалася його спортивна кар’єра. Нині Тарас має хороший протез, кермує автомобілем, тренується двічі на день по дві або дві з половиною години плюс робить зарядку. За одне тренування долає на лижоролері 20 — 25 кілометрів. А коли у програмі є одне тривале тренування на день, то долає й до 40 кілометрів. Опісля йде в сауну”.
“Тарас Радь завжди націлений на успіх, багато працює над собою, — додає Ігор Починок, заслужений тренер України з біатлону. — Він зовсім молодий, тож, на мою думку, здобуде ще не одну нагороду для збірної України”.
Срібними призерами на Паралімпійських іграх стали Ярослав Решетинський, Максим Мурашковський, Ірина Буй, Григорій Вовчинський, а також — Павло Баль та Людмила Ляшенко. Бронзові нагороди до скарбнички “синьо-жовтих” поклали Анатолій Ковалевський (двічі), Людмила Ляшенко та Дмитро Суярко. До того ж Павло Баль переписав історію спорту, ставши першим українцем, якому вдалося зійти на п’єдестал і зимових, і літніх Паралімпійських ігор — у 2024 році мешканець Солонки, що поблизу Львова, виборов бронзову медаль у шосейній гонці на гендбайку (клас H5). “Спочатку у моїй кар’єрі були лижі, а вже потім велоспорт як додатковий вид тренувань, — зауважує Павло Баль. — Врешті зрозумів, що зможу виступати на літніх Іграх-2024, тому протягом 2023 року поєднував велоспорт з лижами, а вже перед самим початком турніру зосередився на велоспорті. Після успіху в Парижі повернувся в зимову команду, а велосипедним спортом займався тільки влітку”.
У загальнокомандному заліку Україна посіла сьоме місце, що стало найгіршим результатом за останні 20 років. Менше нагород наші паралімпійці здобули лише у Нагано-1998 (9 медалей, серед них жодної “золотої”, і 14 місце) та Солт-Лейк-Сіті-2002 (12 нагород без жодної золотої і 18 місце). Скажімо, у Пекіні-2022 українці вибороли 29 медалей, зокрема 11 золотих, посівши друге місце в турнірній таблиці.
А переможцем цьогорічної Паралімпіади став Китай, виборовши 15 золотих, 15 срібних та 16 бронзових медалей. На другому щаблі — США, на третьому — країна-агресорка РФ. Попереду України також опинилися італійці, австрійці й французи.
