Сергій виріс у селі Черче, що на Хмельниччині. Батька не знав, та його замінив вітчим. З дитинства захоплювався футболом, згодом грав у різних командах області. Вивчився на електрика, пройшов строкову службу, працював водієм, у будівельній сфері. А після початку повномасштабного вторгнення приєднався до тероборони, проходив навчання на полігоні.
“Першого листопада 2022 року Сергій несподівано приїхав у відпустку. Запросив мене в ресторан, де під гру саксофоніста став на коліно, простягнув обручку й букет улюблених червоних троянд. Все було дуже романтично”, — з усмішкою пригадує Діана. П’ятого листопада молодята вдягнули вишиванки й одружились, а тоді влаштували невеличке весілля, на яке прийшли найрідніші.
Згодом через сімейні обставини воїнові дали відстрочку. А в липні 2025 року Сергій Кухар долучився до лав 211-ї понтонно-мостової бригади. Був наймолодшим серед побратимів, позивний мав “Яшка”.
Минулоріч 11 грудня, повернувшись з роботи, Діана зробила тест на вагітність і побачила дві смужки. “Ми три роки мріяли про дитину”, — ділиться жінка. “Син був неймовірно щасливий! Хвилювався за дружину, щоразу питав, як почувається. А про війну нам не розказував. Напевно, не хотів, щоб переживали,” — зауважує пані Оксана, мати воїна.
“Якось я відправила Сергієві посилку на Харківщину, а тоді побачила, що він перенаправив її на Донеччину. Так і дізналась, що чоловік у Дружківці”, — каже Діана Кухар. Щоразу перед виїздом на бойові завдання воїн просив дружину: “Не хвилюйся, все буде добре”. А вона надсилала йому фото й відео УЗД. Сергій був певен, що народиться хлопчик. “Ще й обрав йому ім’я — Гордій. Мріяв, що коли син виросте, то стане футболістом”, — ділиться співрозмовниця.
У квітні, на Великдень, бійця чекали у відпустку. “Але перед тим Сергій виїхав на Харківщину й сказав: “Напевно, я звідти не повернусь”. Може, передчував...” — зітхає мати.
На світанку 21 березня “Яшка” з побратимами вирушили на завдання в район Куп’янська — там на полях мали розтягувати єгозу (загороджувальна сітка, що перешкоджає руху піхоти й техніки противника). “О восьмій ранку я написала чоловіку, що мені приснилось, як він приїхав додому з котом, якого прихистив на позиції... А невдовзі подзвонив командир і повідомив, що Сергій загинув”, — зі сльозами каже дружина. Це сталось у районі села Старовірівка о пів на шосту ранку. Спершу FPV-дрон влучив у попередню машину. Сергій з побратимами кинувся зі своєї автівки, але прилетів ще один ворожий безпілотник. Двоє бійців зазнали поранення, “Яшка” загинув.
28 березня старшого солдата Сергія Кухаря провели в останню путь у Кам’янці-Подільському. Захисникові минало лише 30 років. “Син був позитивний і безвідмовний — завжди відгукувався на прохання допомогти. Тож попрощатися з ним прийшло дуже багато людей”, — зауважує мати воїна. “Приїхали й побратими, які розказували, як сильно він чекав народження сина, показував їм знімки УЗД, обирав одяг для немовляти, — додає Діана. — Найважливішим для мене було виносити дитину. В цьому допоміг психолог, лікарка, а також рідні, які весь час були поряд й підтримували.
Для планового кесаревого розтину я обрала 27 липня, поєднавши наші дні народження, у Сергія він був 2 вересня, а в мене — 7 листопада”. Народився здоровий хлопчик із вагою 3720 грамів і зростом 51 сантиметр. Його назвали так, як хотів батько, — Гордій.
Під час виписки з пологового дружині вручили “Комбатантський хрест”, яким нагородили воїна посмертно.
“Гордій дуже схожий на свого татка, — запевняє пані Оксана. — Я бачу в ньому Сергія...”
