У мирний час Антон працював у театрі — монтувальником сцени, художником з освітлення. Під час окупації Херсона пройшов через російську катівню, а після визволення міста від загарбників доєднався до війська.
“Антон був хлопцем-“запальничкою”, мав вибуховий характер. І водночас був дуже лагідним. До неньки весь час звертався: “Моя рідненька мамусю, мамулічка, сонечко”, — розповідає дружина воїна Ольга Крилова. — З дитинства його вабила електроніка та різна техніка. Тому, закінчивши школу, вступив до Херсонського професійного суднобудівного ліцею, де здобув професію слюсаря з ремонту автомобілів. Після строкової служби повернувся до рідного міста й почав працювати у складі команди, яка організовувала концерти. Займався технічними питаннями. Пізніше влаштувався монтувальником сцени, а згодом — художником з освітлення у Херсонському обласному академічному музично-драматичному театрі імені М. Куліша”.
Саме під час роботи в театрі Антон зустрів свою майбутню дружину. Вони познайомились у 2020 році, коли готували “Новорічний вогник”. Ольга була акторкою.
“Спершу спілкувались як колеги, — додає співрозмовниця. — А невдовзі дружба переросла в щирі почуття. Коли я зламала хребет і лікарі не давали прогнозів, чи знову стану на ноги, Антон був поруч. Майже чотири місяці увесь побут був на ньому. Знаєте, тоді я зрозуміла, що таких чоловіків — одиниці”.
У перші дні повномасштабного вторгнення Антон Білозубов долучився до мітингів у Херсоні на підтримку України. Декілька разів його викрадали окупанти.
“Одного разу коханого утримували вісім годин, катували, били струмом, питали, де живуть воїни-атовці. Але не отримали ніякої інформації, — каже Ольга Крилова. — Він так радів, коли наші звільнили Херсон. А вже в лютому 2023 року став військовослужбовцем 37-ї окремої бригади морської піхоти. Я прийняла його вибір і підтримувала. 1 квітня того ж року ми розписались. Мріяли про велике весілля, вінчання, дітей...”
Антон обіймав посаду заступника командира бойової машини піхоти (БМП) у розвідувальному взводі. Невдовзі до війська приєднався і його брат.
“З 5 травня 2023-го коханий боронив Шахтарське та Велику Новосілку на Донеччині. Та навіть будучи на позиціях, все одно щось майстрував. Побратими розповідали, що навколо нього завжди пахло каніфоллю для паяння. До сих пір у них зберігся виготовлений Антоном з підручних матеріалів павербанк, — зауважує дружина. — Зранку, 13 червня, чоловік записав голосове повідомлення, попередив, що їде на штурм. Обіцяв після повернення набрати. Проте ні того дня, ні наступного дзвінка не дочекалася. Я відчувала, що сталася біда... Почала шукати Антона скрізь, де тільки можна. Завдяки дружинам його побратимів дізналась, що коханий загинув. Був прямий приліт у БМП. Сталось це поблизу селища Велика Новосілка, що на Донеччині. Але лише 19 червня його сильно понівечене тіло вдалось забрати з поля бою”.
Вічний спочинок 34-літній воїн знайшов у рідному Херсоні. В театрі, де він працював, відкрили меморіальну дошку. “Чоловік був людиною з великим серцем, — плаче Ольга. — Він допомагав людям, дуже любив тварин, навіть збирав равликів з асфальту, щоб інші не наступали на них. Ми кохали одне одного до безтями. У нас було стільки мрій і задумів, які вже ніколи не здійсняться. Розумію, що залишатись у Херсоні небезпечно, адже рашисти постійно обстрілюють місто. Але це єдина можливість бути поруч з коханим”.
