Після повномасштабного вторгнення Максим вивіз родину до кордону з Польщею, а сам повернувся додому й пішов до військкомату. Приєднався до 35-ї бригади морської піхоти, воював на Донеччині, Луганщині, Запоріжжі.
“Максим народився у селі Благовіщенка, що на Херсонщині. Коли був малим, ми переїхали до Благодатного (за 23 кілометри від Чорнобаївки), — розповідає мати воїна Юлія Бараненко. — Після школи син вступив до Херсонського суднобудівного ліцею №5, вивчився на механіка. Працював у Києві за фахом. Далі була строкова служба в підрозділі спеціального призначення “Тигр”. У вільний час Максим займався спортом. У 2006 році навіть здобув Кубок України з ушу-саньшоу. Також син заочно закінчив Інститут кораблебудування імені адмірала Макарова. Щоб заробити на життя, відкрив з товаришами у Херсоні шиномонтаж. Був щасливий Максим і в особистому житті — разом з дружиною виховували дочку й синочка”.
На початку великої війни Максим вивіз дружину з дітьми до кордону з Польщею. А сам повернувся додому і сказав матері, що йде на фронт. “Звісно, були сльози, переживання, але у своєму рішенні син був непохитний. Казав, що мріє звільнити рідну Херсонщину від ворога. Йому боліло, що я залишилась у селі, яке потім окупували росіяни. Тож у серпні 2022- го Максим знайшов людей, які мене вивезли — тільки уявіть — аж через 40 блокпостів до Василівки. А вже звідти я поїхала до рідних у Польщу, — згадує мати. — Син служив у 35-й бригаді морської піхоти. Пройшов навчання у Британії, Італії. Воював на Херсонщині (Білогірка, Давидів Брід), у Покровську, Авдіївці. Мав позивний “Пітбуль”, бо першим рвався у бій, був відчайдушний. А ще дуже любив собак, удома тримав вівчарку. Син мав багато нагород, але ніколи ними не хизувався”.
Молодший сержант Максим Бараненко загинув 28 лютого 2024 року на рідній Херсонщині — у селищі Кринки. “Син разом із побратимами евакуйовував на правий берег Дніпра із лівого наших захисників. І їхній човен накрили ворожі “Гради”. Врятувати його не змогли, — зауважує пані Юлія. — Вдячна синовому товаришу Федору, який забрав його тіло. Поховали Максима на Алеї Слави в Одесі. Про це попросили бійці, з якими він служив. Мовляв, там виділено цілий сектор саме для їхньої бригади. На сімейній нараді ми вирішили: хай Максим спочиває разом зі своїми побратимами. Майже вся бригада приїхала віддати йому честь. Бо син був дуже світла людина. Вмів підтримати, заспокоїти, а коли доречно — пожартувати. Максим мріяв розширити свій бізнес, звести цех для фарбування машин. Він любив Україну понад усе. Завжди повторював, що вдома найкраще, тому нікуди б не виїхав. За неї, рідну, і поліг”. Посмертно 35-річного Максима Бараненка нагороджено орденом “За мужність” ІІІ ступеня.
