Він був взірцем незламності та сміливості для бойових товаришів. Вони його любили за веселу вдачу, сильний характер і нестримну жагу до життя.
“Найважче — хоронити рідних дітей. Я не бачила тіла сина (бо труна була закрита), тому досі вірю, що він, можливо, живий, десь у полоні. Що скоро зателефонує і, як завжди, скаже: “Матусю, ти що, не плач. Зі мною все гаразд. Люблю тебе”, — розповідає мати бійця Тетяна Яворська. — Юрій змалку був дисциплінований, допомагав нам у господарстві. Хотів пов’язати своє життя з ветеринарією, як і дідусь, але в нашій області не було закладів, де б навчали цієї справи. Тож вступив до Вінницького транспортного коледжу на спеціальність “лісове господарство”. Вищу освіту здобув у Львівському національному лісотехнічному університеті. Отримавши диплом, залишився у місті й влаштувався озеленювачем на одне з підприємств. Синові подобалася ця робота, адже він творив красу і прикрашав своїми руками Львів. Там знайшов чимало друзів, які досі мені телефонують та підтримують. Юрій мав кохану дівчину, з якою хотів пов’язати життя. Але не встиг...”
У перші місяці великої війни, зазначає співрозмовниця, мобілізували її чоловіка — Леоніда. А вже у жовтні 2024 року отримав повістку і син. Обидва воювали на одному напрямку, але в різних військових частинах.
“Син пройшов навчання у Військовому коледжі сержантського складу Національної академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, — каже Тетяна Яворська. — Узимку його відправили на Сумщину. Юрій (позивний “Вуж”) був командиром відділення самохідного артилерійського взводу. Дістав поранення, але після лікування відразу ж поїхав до своїх хлопців. Побратими поважали його і цінували за те, що піклується про кожного солдата”.
Свій останній бій захисник прийняв у Вербну неділю — 13 квітня цього року. Це сталося в районі Юнаківки.
“Вони з побратимом їхали на позицію. Раптом у машину поцілив ворожий дрон. Почалася пожежа, здетонували всередині боєкомплекти, — додає мати. — Зі слів військових, Юрій і його товариш загинули на місці, проте офіційно вважалися безвісти зниклими. Щойно 7 травня тіла ідентифікували, і ми отримали страшне сповіщення. Поховали Юру в рідному селі Безводне, що на Вінниччині. Чоловік, який воював на найгарячіших напрямках і не раз був поранений, після втрати сина звільнився зі служби. Серце крається від усвідомлення того, якою високою ціною Україна виборює свою свободу”. За словами матері, 5 вересня її синові мало б виповнитися 30 років...
Петиція про присвоєння почесного звання Герой України (посмертно) Юрію Яворському
