Валентин народився і виріс у місті Гнівань, що на Вінниччині. Здобув вищу будівельну освіту й пішов працювати в одну зі столичних фінансових компаній. Там познайомився зі своєю коханою.
“Він був уважним, турботливим, легким у спілкуванні, а ще — дуже ерудованим, чим і підкорив моє серце”, — каже Ольга, дружина воїна. Влітку 2016-го пара одружилася. Згодом чоловік вирушив на заробітки за кордон, а додому приїхав у переддень народження донечки Соломії, був присутнім на пологах.
Далі подружжя виїхало до Польщі, де Валентин працював на деревообробному комбінаті. Там улітку 2019 року народилась їхня друга донечка Емілія. Зрештою сім’я повернулась до України. “Валентин був турботливим татом, — з усмішкою ділиться Ольга. — А оскільки ще й був “ходячою енциклопедією”, то завжди мав відповіді на всі запитання дівчаток”.
Коли почалось повномасштабне вторгнення, Валентин Космина працював на деревообробному підприємстві в Бучі. У місто зайшли ворожі війська. Чоловік вступив до добровольчого формування й передавав нашим воїнам координати розташування російської техніки. А для того, щоб зловити зв’язок і надіслати дружині повідомлення, крадькома забирався на дах будинків. У той час Ольга з доньками жили у Вінниці. “Якось я домовилась, що військові, які були в Ірпені, передадуть Валентину шолом і бронік, — розповідає Ольга. — Але чоловік відмовився, бо тоді його точно б вирахували окупанти”.
Зрештою Валентину дивом вдалось виїхати з Бучі евакуаційним автобусом. Його врятував протермінований студентський квиток. “Студентів не призивають у військо”, — запевнив росіян. Приїхавши до Вінниці, одразу ж пішов до військкомату. Та його відправили додому, мовляв, охочих служити достатньо. Чоловік був упертим і через три тижні таки потрапив на полігон. А в червні 2022 року приєднався до лав 79-ї ОДШБр, взяв собі позивний “Єнот”.
Фото надала Ольга Космина
“Спершу Валентин вивчився на аеророзвідника, згодом — на пілота ударних дронів, — каже дружина. — Став головним сержантом роти ударних безпілотних авіаконструкцій Perun Group. Брав участь у бойових діях на Покровському напрямку. Якось я приїжджала на схід до чоловіка, бачила, як він працює, навчає побратимів. Здавалося, що Валентин із заплющеними очима міг зібрати й розібрати дрон, прикріпити до нього скид”.
11 серпня цього року дружина отримала сповіщення про загибель коханого. “Ми були на позиції у селі Антонівка, — розповідає побратим воїна Олександр Соколенко з позивним “Блогер”. — В обід приготували каву, все було спокійно. Валентин вийшов з бліндажа й невдовзі після цього пролунав вибух. Я вибіг і побачив, що “Єнот” лежить закривавлений, непритомний. Почав накладати турнікети, але за декілька секунд його серце зупинилось”. За словами побратима, Валентин був одним з найкращих пілотів, надійним другом, досвідченим воїном, який вмів організовувати роботу так, аби все працювало, як злагоджений механізм. Завжди про всіх піклувався, навіть коли їхав з позиції, залишав комусь свій спальник.
П’ятирічна Емілія каже, що тепер в її татка — наймякші хмаринки. Фото надала Ольга Космина
А Ольга Космина додає: “Валентин не називав себе націоналістом. Він ним був”. 16 жовтня воїну виповнилося б 30 років.
