Андрій Дєєв з Вознесенська, що на Миколаївщині, був бійцем інженерно-саперного полку “Хижак”. Рідні кажуть: понад усе він любив свою дружину, двох дочок і Україну. За них і боровся з ворогом до останнього подиху.
“Андрій був впертий, але справедливий. Вивчився на бухгалтера, та за професією не працював, — розповідає дружина бійця Євгенія Дєєва. — Після строкової служби підписав контракт із десантними військами. Дев’ять разів стрибав з парашутом. Завжди розповідав про це захоплено. Через два роки вирішив звільнитися з війська. У 2008 році ми познайомилися, між нами відразу спалахнули почуття. Андрій влаштувався на роботу. Він був чудовий водій. Працював на маршрутці в Миколаєві та Вознесенську, на хлібзаводі. А потім закінчив профільну академію в Києві й служив у патрульній поліції. У 2015-му в нас народилися донечки-близнючки — Софійка та Даринка. Андрій був хороший тато. Часто балував своїх дівчаток, купував їм сукні. Як то кажуть, робив для них усе. Здається, готовий був і небо прихилити”.
Вранці 24 лютого 2022 року Андрій зателефонував дружині та повідомив, що почалася війна. Просив перебратися з дітьми у безпечне місце.
“Дітей я таки відправила в село до батьків. А сама вирішила залишитися й бути поруч з коханим, — додає співрозмовниця. — Хоч ми з ним майже і не бачилися. Андрій увесь час рвався на фронт. Минулого року його відправили в Івано-Франківськ на інженерно-саперні навчання, які тривали пів року. Так він потрапив до полку “Хижак” при департаменті патрульної поліції. 25 січня 2025-го чоловік поїхав на Донеччину, де мінував і розміновував території, виконував інші важливі завдання. Знаєте, чоловік наче передчував недобре. Не раз казав, що бої страшні, тому навряд чи повернеться додому. Але я його підтримувала як могла, казала, що на схилі віку ще розповідатиме своїм онукам, як воював”.
Востаннє Євгенія чула голос коханого 2 травня. Він з побратимами поснідав і збирався на завдання.
“Після роботи, коли я зателефонувала Андрієві, він вже не брав слухавки. Тоді зрозуміла, що щось сталось. А пізно ввечері хтось постукав у ворота. Мені так не хотілося виходити... І недарма. Бо почула страшну звістку, що чоловік загинув, — каже співрозмовниця. — Андрій з побратимами працював на відкритий місцевості поблизу міста Лиману на Донеччині. У цей момент прилетів ворожий дрон “Ланцет”. Як розповів згодом командир чоловіка, Андрій взяв удар на себе, прикрив хлопців і більша частина уламків поцілила в нього. А далі була експертиза ДНК... Поховали чоловіка у Вознесенську на Алеї Слави. Посмертно нагородили відзнакою президента “За оборону України”. Я ж створила петицію з проханням надати йому звання Героя України. Андрій часто сниться донечкам. Як завжди, веселий, щось розповідає, обіймає їх. Він став для дівчаток ангелом-охоронцем. До речі, 11 травня чоловікові мало б виповнитися 37 років”.
Петиція про присвоєння звання Героя України (посмертно) сержанту поліції Дєєву Андрію Юрійовичу
