У перші місяці повномасштабної війни Данило Звонарьов із Чорнобаївки, що на Херсонщині, вивіз свою родину з окупації. А вже у серпні отримав повістку й приєднався до 79-ї окремої десантно-штурмової бригади.
“Данило мав веселу, щиру вдачу й гарний голос, — розповідає матір воїна Ірина Данник. — У 14 років за власні кошти орендував студію та записав пісню. Здавалося, що автор тексту — не підліток, а дорослий. Син мав багато друзів, після важкої втрати вони досі мене підтримують. Данило закінчив політехнічний коледж у Херсоні. Міг здобути вищу освіту в Одесі, але не хотів покидати хворого дідуся, з яким мав дуже теплі стосункии. Щоби заробити на життя, працював торговим представником компанії з виробництва продуктів харчування. Йомупророкували успішне майбутнє у цій сфері. Але...”
Пані Ірині особливо запам’ятався момент, пов’язаний з евакуацією: коли вони перетнули підконтрольну Україні територію, син розплакався і вигукнув: “Я це зробив”. А коли у серпні 2022 року Данило отримав повістку, ні хвилини не вагався, чи йти до війська. “Йому було лише 23 роки і він міг відмовитись, — каже співрозмовниця. — Але син заявив, що прагне служити, хоча строкову службу не проходив. Воював на Донецькому напрямку в складі 79-ї окремої десантно-штурмової бригади. Бійці поважали його й казали, що за честь мати такого відважного побратима. Коли син отримав пропозицію поїхати до Польщі вчитися на інструктора, то відмовився, бо вважав, що має бути на полі бою. Часто Данило мені казав, що не боїться загинути, що гірше для нього отримати важкі травми й стати тягарем для родини”.
Старший сапер Данило Звонарьов щодня мінував передній край оборони Мар’їнки й систематично брав участь у штурмових діях у складі підрозділів своєї частини. А ще — під вогнем артилерії та стрілецької зброї евакуйовував з поля бою поранених та загиблих побратимів. “Увечері 23 липня 2023 року під час мінування Данило разом з групою потрапив під артобстріл, — зауважує заступник командира військової частини А0224 Ігор Ткачук. — Воїн прикрив собою від уламків двох побратимів, сам же отримав множинні поранення — на жаль, смертельні”.
Поховали 25-річного захисника на Чорнобаївському цвинтарі з усіма почестями. Воїна посмертно удостоєно звання Герой України. Матір зізнається: хоч і бачила сина мертвим, але все ж у душі жевріє надія, що він живий...
“Час не лікує. Ти просто вчишся жити із цим болем. Але я роблю все, щоби Данила пам’ятали, — додає пані Ірина. — Вступила до університету на психолога, працюю з родинами полеглих героїв. Ми спілкуємося, слухаємо одне одного, підтримуємо та допомагаємо. Вірю, що синочок з небес пишається мною. Хоча я так сумую за його усмішкою та обіймами”.
