Відважний, самовідданий, професіонал своєї справи. Так відгукуються про Романа колеги й побратими. Він доєднався до лав патрульної поліції Києва від самого початку її створення. А коли ворог віроломно вдерся на нашу землю, без вагань став на її захист і виконував бойові завдання у найгарячіших точках.
“Ми з братом були дуже близькими, хоч я старша на шість років. Батьки багато працювали, тому нерідко мені доводилося сидіти з Ромчиком, забирати його із садочка, а потім — і допомагати робити уроки, — розповідає сестра воїна Юлія Панчеліна (Зеленська). — Брат зростав непосидючим, як той в’юн, обожнював ганяти у футбол. Змалку цікавився історією України. Завжди відстоював правду, захищав інших. Зберіг це загострене почуття справедливості до останку. Після школи Роман навчався на автомеханіка в училищі Кременчука. Але зрозумів, що це не його, тож працював охоронцем. Потім переїхав до Києва, забрав із собою дружину, сина Артема й дочку Софію. Сімейне життя не склалось. Проте брат опікувався дітьми. У 2015-му доєднався до столичної патрульної поліції. Через рік перейшов до нового підрозділу тактично-оперативного реагування (ТОР). Охороняв громадський порядок на акціях протесту й мітингах, патрулював місто. Згодом пройшов відбір і доєднався до елітного спецпідрозділу поліції TacTeam. Часто виїжджав на небезпечні виклики, але завжди діяв професійно. Саме тому заслужив авторитет і повагу серед колег”.
24 лютого 2022 року Роман відвіз сина у безпечне місце. А сам повернувся до Києва. Відтоді пройшов чимало, воював у найгарячіших точках. “Спершу в Бучі, Ірпені. Після деокупації Київщини брат долучився до зведеної бригади “Хижак” і обороняв Бахмут, Кліщіївку, Андріївку, Торецьк, Часів Яр, Малу Токмачку, Серебрянський ліс. Роман був командиром групи аеророзвідки та управління дронів, — додає Юлія. — Якось на Запоріжжі його група виявила три ворожі автомобілі та вчасно скорегувала артилерійський вогонь. Російську колону було повністю знищено. І це лише один з епізодів, про який я знаю. А таких, вочевидь, було чимало. За відвагу і героїзм брат був нагороджений почесним нагрудним знаком головнокомандувача ЗСУ “Хрест хоробрих” та іменною вогнепальною зброєю”.
На війні Роман зустрів кохану Луїзу — журналістку із Запоріжжя. “Він був щасливий. За два місяці до загибелі брат освідчився дівчині, яка пройшла відбір й отримала посаду у пресслужбі “Хижака”. Планували весілля. Але не судилося”, — з жалем каже Юлія Панчеліна.
Під час зачистки населеного пункту на Сумському напрямку 36-річний старший лейтенант Роман Зеленський загинув.
“Брат був справжнім командиром, тому першим заходив у будинок, вів за собою групу. Так було і 21 серпня минулого року. Виконуючи завдання, Рома отримав кульове поранення у голову. Його ще довезли до лікарні, намагалися врятувати. Але наступного дня братове серце зупинилося, — зауважує сестра воїна. — Наречена Романа стала частиною нашої родини, моєю меншою сестрою. Вона взяла його позивний — “Зеля” і продовжує службу у війську. А також ініціювала петицію про присвоєння братові звання Герой України. Вдалось зібрати 25 тисяч підписів, але відповіді від президента досі нема. Чекаємо”.
