А за кермо старого комбайна сідає другий рік поспіль, щоб допомогти родині зібрати врожай.
“Наш народний гурт “Калина”, який очолюю багато років, діє при Будинку культури у селі Калинівка, — розповідає 64-літня Антоніна Петрушкевич. — Фактично я все життя займалася творчістю — написала більше як 120 пісень, видала одну прозову та дев’ять поетичних книжок, член Національної спілки письменників України. Хоч і маю права трактористки, які отримала ще в школі, але не думала, що колись доведеться хліб молотити. Комбайн опанувала завдяки своєму чоловікові Віктору”.
Родина Петрушкевичів понад 20 років вирощує зернові, в обробітку мають до 30 гектарів. За словами співрозмовниці, раніше разом із чоловіком працював на комбайні син Володимир. Та ще в 2015 році він пішов на фронт, а повернувся з війни з важкими пораненнями ноги, контузіями, отримав інвалідність. Нині ж країну від окупантів боронить онук пані Антоніни.
“У спеку синові дуже важко працювати, даються взнаки поранення, — зауважує жінка. — Тож минулоріч я його заспокоїла, сказавши, що беру на себе комбайн. Так другий рік і жнивую. От нещодавно зібрала озиму пшеницю, скоро достигнуть озимий ячмінь і соя. Не знаю, чи вдасться цього року отримати якісь прибутки, бо зерно дуже впало в ціні, а пальне у рази здорожчало. Але все ж хліб з поля зібрати треба.
За кермом комбайна я завжди співаю. Бо без пісні — ніяк, і робота легше йде, і настрій кращий. Одна з улюблених — “Моє рідне село, веселка моя, моє рідне село, калиновий мій край...” Колись покійна матуся казала: “Співай, дитино. Коли співаєш, то жити легше”. От так мені пісня і допомагає жити й переборювати всі труднощі. Так, у полі працювати важко, бо техніка стара — комбайну понад 50 років, інколи глохне. Буває, що приходжу ввечері додому, то ніг і рук не відчуваю. Але вранці встаю і знову беруся за роботу. Наша українська земля — красива, багата, щедра. Вона й спонукає мене до написання віршів і пісень”.
