Живе та служить отець у селищі Великий Бичків. Собувством (так місцеві називають пошиття традиційного вбрання. — Авт.) захопився випадково. Так, знайомому священникові подарували сардак — верхній теплий сукняний стрій.
Отець Юрій і собі захотів таку обнову. “Та мені ніхто не дарував, — з усмішкою згадує. — Грошей придбати народну ношу теж не було. А сардака ну дуже хотів”. Трохи поміркувавши, вирішив його власноруч пошити. Поїхав до Хуста, купив щільну вовняну тканину (драп), попросив у того священника його сардак і взявся ретельно вивчати.
“Перемалював деталі виробу, зробив викрійку, переніс її на тканину і викроїв, — розповідає священник. — Перший сардак шив шість тижнів. Одягнув його вперше, коли їхав на день народження до друга”. Пошитий отцем Юрієм сардак так сподобався всім, що того ж дня він його... продав. Додому повернувся без верхнього одягу. Тож далі мусив знову шити.
...У 2011 році із Закарпаття транспортували до Риму ялинку на різдвяно-новорічні свята. Отець Попович пошив сардаки священникам, які її везли. Відтоді вже й не пам’ятає, скільки цього одягу виготовив. Спочатку були сардаки чорного кольору, згодом взявся за бордові, помаранчеві, червоні, білі. Оздоблені вони вишивкою, яку також виконує священник. Орнаменти — різноманітні: ромби, ламані лінії, “кривульки”, “спіральки”. Візерунки ці — з потрійно складеної в’язки ниток (косичок). З них формується взір на сардаку. Зробити таку вишивку зможе не кожен. Для цього треба мати добру і тривалу практику.
По боках та на спині сардаки прикрашені різнобарвними китицями з ниток, доповнені підкладкою з синтепону. Тепер майстер шиє одяг із кашеміру, бо каже, що драп під дощем чи снігом “пускає колір”, тобто линяє. Зазвичай на пошиття одного виробу в отця Юрія йде п’ять днів. Це якщо трудитися над ним вісім годин щодня. Починає і закінчує роботу священник, звісно, молитвою.
А кептарі отець Юрій взявся шити через те, що його синові до школи потрібен був народний одяг для виступів. Безрукавку виготовив зі старого плаща, прикрасив вишивкою. І син на святі, за його словами, виглядав “шіковно” (тобто шикарно). Далі священник став шити кептарі для друзів та знайомих, які бажали їх придбати. “Викрійка кептаря — це своєрідна розгортка, яку я згодом зшиваю та прикрашаю вишитими гладдю квітами”, — мовить отець Юрій. До речі, фірмовим знаком майстра з Великого Бичкова є вишиті квіти едельвейса.
Також закарпатський священник виготовляє гуцульські чоловічі зимові шапки — рогівки й вишиті сумки. “Для мене шиття — це хобі, бо основна моя справа — служити Богові та людям”, — зауважує отець Юрій.
