Шестирічний Павло і семирічний Володимир Мільченки були змушені покинути рідну Костянтинівку й переїхати до села Делієве, що на Прикарпатті. Далеко від дому маленькі козаки не сидять склавши руки.
“Виховуємо з дружиною чотирьох дітей, — розповідає голова родини Андрій Мільченко. — Ще в часи АТО я активно допомагав нашим бійцям, ремонтував у Костянтинівці їхні машини, адже за професією — автомеханік. Після переїзду теж намагаюся бути максимально корисним армії.
Павло та Володимир ходять до першого класу, люблять конструктори, машинки та запашне какао. А ще — кататися на квадроциклі, дитячому мотоциклі та їздити верхи. Сини ще малі, та завжди з ними спілкуюся, як з дорослими. Вони знають, що Росія — наш ворог, її солдати знищили торік нашу хату в Костянтинівці і що ЗСУ — це герої і їм треба допомагати. Тому не здивувався, коли сини вирішили віддати на потреби війська подаровані їм на день народження гроші, за які раніше планували купити квадроцикл. Невдовзі ми поїхали в Бурштин і придбали дрон за 12 тисяч гривень. Хлопці і тепер активно допомагають ЗСУ — розмальовують листівки, виготовляють патріотичні браслети. Я роблю із запчастин та деревини оригінальні годинники, які доповнять будь-який інтер’єр. Все це продаємо, приміром, за один годинник вторгували 10 тисяч гривень, за інший — 15 тисяч, а кошти спрямовуємо на потреби воїнів. На різдвяні свята сини колядували, то зібрали 60 тисяч гривень. Ці кошти пішли на ремонт автомобілів для захисників, зокрема тих, що воюють на Покровському напрямку”.
Людмила Слюзар, начальниця служби у справах дітей Дубовецької сільської ради, зазначає: “Брати Мільченки разом із батьками також купують і передають для славетної бригади “Едельвейс” шоломи, генератори, бензопили та інші потрібні речі. Ці діти, попри свій вік, надихають кожного з нас тримати стрій і працювати задля перемоги”.
За словами батька маленьких волонтерів, вони понад усе мріють про мирне небо і те, щоб колись повернутися на рідну українську Донеччину.
