Тут плетуть камуфляжні сітки для фронту близько двох десятків людей. У багатьох — рідні й знайомі на передовій, тож добре знають, чого там бракує найбільше.
“Плести сітки у міській школі №31 небайдужі почали відразу після повномасштабного вторгнення. У травні 2024 року робота активізувалася. Приміщенням допомогла мерія. Матеріали збираємо громадою, долучаються фермери, школярі, підприємства. Ось нещодавно профспілкова організація філії “Дністровська ГЕС” дала кошти на придбання п’яти рулонів спанбонду на маскувальні сітки, — розповідає волонтерка Тетяна Данилюк. — А ще ми в лотереї розіграли два тубуси, які передав військовий новодністровець В’ячеслав Білецький. Місцева художниця Анна Рутковецька розписала їх квітковими візерунками, перетворивши на справжні витвори мистецтва. За них вдалося вторгувати 15 600 гривень і закупити три сітки-основи для виготовлення захисного покриття.
Збираємось у будні, працюємо приблизно по шість годин. За день встигаємо сплести понад 30 квадратних метрів сітки. Волонтер-переселенець із Вовчанська Андрій Радченко спроєктував нам дуже зручний куб — плести можна і стоячи, і сидячи, причому з обох боків. Щодо кольору маскувальних сіток, то він залежить від пори року. Взимку — це зазвичай білий мультикам, навесні і влітку — зелений”.
За словами співрозмовниці, до волонтерської команди входять близько двадцяти осіб. Більшість — пенсіонери й переселенці. “Торік до нас приєднався колишній військовий Василь Білецький, а кілька місяців тому — його дружина Надія. Вони родом із Сумщини. Через бойові дії евакуювалися до Новодністровська, бо тут жили їхні рідні, — провадить далі волонтерка. — У подружжя — двоє синів, які нині захищають країну на передовій. Загалом у багатьох наших волонтерів рідні й близькі на фронті. Приміром, у Тамари Пиріг онук воює на Запорізькому напрямку”.
“Невтомні павучки” вже відправили на фронт понад 500 сіток. “Це більш як 12 тисяч квадратних метрів маскування. Скажімо, лише за січень та лютий на передову поїхали 93 сітки розміром 6 на 4 метри. Але були й більші, — підсумовує волонтерка Тетяна Данилюк. — Звісно, часом ми втомлені, у багатьох даються взнаки проблеми зі здоров’ям. Але розуміємо: доки триває війна, не маємо права опускати руки й зупинятися”.
