Від початку великої війни волонтерки відправили на фронт та у шпиталі понад 12 тисяч килимків, нашоломників, одягу тощо. Тепер, коли холодно, активно шиють для бійців теплі шапки, рукавиці та спідню білизну.
“Щойно розпочалося вторгнення росіян, бабусі, які відвідують вісім місцевих відділень територіального центру соцдопомоги, заявили, що не можуть сидіти склавши руки. Хочуть бути корисними. На початку збирали воїнам речі, вантажили пісок із будівельного майданчика для укріплень блокпостів. Далі стали виготовляти ортопедичні подушки, килимки, нашоломники, рукавиці, спідню білизну, теплі пледи і ковдри, непромокальні сумки, — розповідає директорка місцевого територіального центру Ольга Мешко. — Де брали матеріали? Хтось розпускав старі речі, аби зв’язати шкарпетки й головні убори. Використовували непотрібну вдома тканину, часто із сировиною допомагали небайдужі. Готові партії передавали на передову і в шпиталі. Схвальні відгуки та подяки надихнули рухатись далі”.
Зі слів директорки, у русі “Бабусі для ЗСУ” близько пів тисячі пенсіонерок. Кілька разів на тиждень вони збираються у територіальних центрах і невтомно трудяться. У кожен виріб волонтерки вкладають енергію, любов і щиру молитву.
“Запалу наших пенсіонерок дивуєшся, — додає співрозмовниця. — Одна з них за спеціальними заготовками вже виготовила понад 2500 ортопедичних подушок з патріотичними малюнками. Сили та мотивації жінці надає те, що в неї онук на фронті. Інша пані, 70-річна Світлана, два роки тому втратила на війні родича. Й опісля почала в’язати шкарпетки. А 76-річна Юлія, волонтерка з десятирічним стажем, шиє білизну, бо на фронті має друзів і сусідів. Є в нас і 81-річна жінка Антоніна. Вона допомагає бійцям із весни 2022 року, шиючи килимки, рукавиці. Звісно, у багатьох стареньких руки болять, ноги, бо доводиться подовгу працювати сидячи. Але ніхто з них не скаржиться, кажуть, що, як тільки згадують бійців у холодних окопах, серце крається”.
Бійці завжди нетерпляче чекають на бабусині вироби. “Якось воїни були такі зворушені активністю наших підопічних, що передали їм прапор з фронту з підписами й теплими словами. Його ми зберігаємо в центрі й радіємо, що можемо хоч чимось допомогти нашим захисникам”, — підсумовує Ольга Мешко.
