Смаколики для захисників, котрі проходять лікування і реабілітацію в місцевій лікарні, Олена та Андрій Бондарі зі Жмеринки готують впродовж трьох останніх років. Продуктами їм допомагають підприємці та небайдужі містяни. Подружжя каже: прагнуть не лише почастувати воїнів смачними домашніми стравами, а й підтримати морально.
“Свого часу я працювала заступницею міського голови з питань економіки, потім — у податковій, бухгалтеркою на спиртзаводі. Чоловік трудився на залізниці. Нині обоє на пенсії, — розповідає волонтерка Олена Бондар. — У 2013 році виходили на майдан у Жмеринці, а коли почалася АТО, то взялись підтримувати воїнів. Раз на місяць місцеві волонтери їхали на Донеччину, то ми з чоловіком й односельцями збирали продуктові пакунки. Після повномасштабного вторгнення щомісяця з пенсії переказуємо з чоловіком на армію по 1000 гривень. Вже десь 58 тисяч віддали і вважаємо, що свою частку в майбутню перемогу має робити кожен. Як може і скільки може”.
Одного дня три роки тому подружжя Бондарів вирішило заопікуватися воїнами, котрі проходять лікування і реабілітацію у медичному закладі міста.
“Якось ми з чоловіком приготували смаколиків і принесли їх військовим, щоб подякувати за захист, — каже пані Олена. — І коли побачили їхні щасливі очі, зрозуміли, що наша підтримка дуже важлива. Вирішили відвідувати бійців щодня і частувати смачненьким, аби вони хоч на мить відчули тепло рідного дому й турботу. Адже нерідко їхні родини далеко, та й не всі мають змогу приїхати”.
У меню жмеринських волонтерів — пельмені, вареники, борщ, деруни та інші страви. А ще — різна випічка та фрукти.
“Прокидаємося з чоловіком дуже раненько, аби все встигнути і щоб все було свіженьке. Готували і для 14 бійців, і навіть для 49. Ось днями відвезли хлопцям десь зо 20 літрів запашного борщу. Густий вийшов, аж ложка стояла, — усміхається Олена Бондар. — А перед тим порадували воїнів ароматними голубцями і фаршированим перцем. Ще їм до смаку наші фірмові деруни з соусом із сиру, часнику та зелені. Готувати страви допомагають сусідки й подруги. Дещо купуємо за власний кошт, як-от м’ясо та солодощі. Деякі продукти надають підприємці, зокрема ті, що торгують на ринку, небайдужі жмеринці.
Інколи чую скептичне на свою адресу: “Хіба захисники в лікарнях голодні?” Річ не в тому. Ви б бачили, які воїни раді, коли ми приходимо до них. Зустрічають з усмішками, хочуть поспілкуватись. А нам для кожного з них хочеться небо прихилити. Якось один із поранених попросив зварити йому простої манної каші на молоці. Ви б бачили, з яким апетитом їв її. Як дитина”.
За словами співрозмовниці, бійці не шкодують для них слів подяки. “Ба більше, то шоколадку подарують, то мандаринку. Навіть незручно якось брати. Але ж як відмовити? Ображаються відразу, — додає пані Олена. — Знаєте, попри те, що працюємо щодня, втоми не відчуваємо. А хіба нашим бійцям в окопах легше? Вони на бойовому посту, як то кажуть, 24/7. Так, могли б спокійно відпочивати на заслуженій пенсії. Але робитимемо це вже після нашої перемоги”.
