Анастасія Петренко із села Іванівка виховала двох дітей, дочекалася чотирьох внуків і сімох правнуків. З ювілеєм бабусю привітали квітами й улюбленими солодощами не лише рідні, а й односельці. Кажуть: вона дуже привітна, добра і ніколи ні з ким не ворогувала.
“Мама була найстарша з-поміж чотирьох сестер. На жаль, тіток вже нема на цьому світі. Ненька чимало натерпілася на своєму віку. пережила два голодомори, Другу світову. Не раз згадує, що як Іванівку окупували німці, то заходили у хати, але нікого не чіпали, не знущались так, як нині це роблять росіяни. Коли мені було десять років, батьки розлучилися. Тому нас із братом ненька виховувала самотужки, — розповідає донька ювілярки Ольга Нітченко. — Мама все життя пропрацювала у колгоспі, доглядала телят. Праця була нелегка, нерідко доводилося тягати важкі мішки із зерном. Після роботи поралася удома. А якщо мала час, то й сусідам бігла допомогти — чи картоплю викопати, чи сіно згромадити. На дозвіллі багато вишивала.
До 96 років мама мешкала сама, ми з чоловіком приїжджали лише у вихідні. Коли почалася велика війна, я була в Чернігові. Тиждень не могла до неї добратися через обстріли. Дуже переживала. Телефонували сусіди й казали, що в Іванівці страшно. Люди майже цілодобово сиділи з вимкненим світлом по хатах і підвалах. Завдяки волонтерам на початку березня таки вдалося дістатись до матусі. Невдовзі у село заїхали російські танки, обстріли не вщухали ні вдень, ні вночі. Двічі снаряд падав за якихось 15 метрів від маминої хати, побило вікна, двері, дах. Ми дивом вижили. Але після деокупації все відремонтували. Відтоді я біля мами, не залишаю її саму. Адже більше доглядати неньку нікому. Брат помер десять років тому від онкологічної хвороби, а у внуків — своє життя”.
За словами співрозмовниці, попри поважний вік, бабуся Анастасія почувається добре. “Мабуть, даються взнаки гени. Її мама дожила до 91 року, — зауважує Ольга Нітченко. — У неньки є “фірмове” привітання — не “добрий день”, а “доброго здоров’я”. Хтозна, може, це гарне побажання вертається їй сторицею. Пам’ятаю, одного разу маму поклали в лікарню, бо дошкуляв високий тиск. І що ви думаєте?! Вона там до вечора побула — і мерщій додому. Казала, що в лікарні слабує ще більше, а вдома — і стіни помагають. На схилі віку ненька полюбила цукерки, особливо льодяники з кавовим, молочним і кокосовими смаками. Буває, що вночі не спить, то вже шарудить обгортками, як мала дитина.
Яке бажання матуся загадала на свій день народження? Звісно, щоб якнайскоріше закінчилася війна. Бо на Чернігівщині ситуація непроста, ворог увесь час тероризує нашу область ракетами й дронами. А ще ненька хотіла б дочекатись праправнуків. Дай Боже, щоб ці мрії ювілярки здійснилися”.
