“Мені змалку подобався посуд з дерева. Дещо для себе вдома, звісно, давно робив, як-от ручку для молотка чи сокири. Та за посуд не брався. Згодом познайомився з теслею, який мене багато чого навчив у цій справі. Відшліфував, як кажуть, навички й тепер у гаражі коло хати працюю, — розповідає Микола Шевченко. — Жартую, що в мене ні один шматок деревини не пропаде. Особливо люблю працювати з ясенем, грушею, яблунею та вишнею. Жодна з моїх робіт не повторюється”.
На полицях у його майстерні — десятки виробів. Це вази, годинники, цукорниці, тарілки, сільниці, хлібниці, келихи. Є навіть козацький казан, який майстер виготовив із клена, а прикрасила роботу петриківським розписом знайома художниця. Пан Микола додає — коли працює з деревом, то відчуває легкість та спокій, відволікається від тривожних думок про війну. Разом з тим це й можливість допомагати армії.
“Багато своїх робіт я передаю волонтерам, вони виставляють їх на аукціони, а вторгованими коштами закривають потреби фронту. Або ж викладаю вироби в соцмережі, охочі їх купують, тоді скидаю отримані гроші благодійникам. Вони потрібні і на дрони для військових, і на ремонт машин, і на матеріали для маскувальних сіток, і на медикаменти, — зауважує майстер. — За один більший виріб правлю у середньому кількасот гривень. Не люблю хвалитися, але вже задонатив на військо десятки тисяч гривень. У мене адміністративна робота, теслювати можу тільки у вільні години. Але намагаюся не втрачати ані хвилини, бо бійці на передовій чекають на допомогу. Їм на фронті у рази важче, ніж нам у тилу”.
