Загалом під час ультрамарафону Максим Кривенко пробіг аж 295 кілометрів 365 метрів! Протягом тижня він фактично жив на висоті 10 тисяч метрів, проводячи більшу частину часу в літаку між континентами і спускаючись на землю лише для того, щоб пробігти чергову марафонську дистанцію.
Це випробування вимагало не лише витривалості, а й великої сили волі. За сім днів учасники бігли марафон у різних кліматичних умовах і часових поясах, майже без відпочинку між перельотами.
“Займаюся бігом і беру участь у різних марафонах в Україні та за кордоном уже 13 років, — розповідає 49-річний Максим Кривенко. — Ідея взяти участь в ультрамарафоні виникла ще до повномасштабного вторгнення. Це унікальна можливість — за тиждень побувати на семи континентах і пробігти сім марафонів. Навіть для досвідченого марафонця серйозне випробування. Але я сказав собі: або тепер, або ніколи. І зареєструвався для участі”.
До цих перегонів Максим Кривенко готувався із тренером. “Ми з ним спеціалізуємося саме на марафонських дистанціях. Проте досвіду таких багатоденних забігів я не мав, — зауважує співрозмовник. — Тож перед ультрамарафоном, крім звичайного тренування, ми збільшили кілометраж і бігали кілька днів поспіль. Наприклад, два дні по 35 кілометрів, а потім ще три дні — таку ж дистанцію”.
Питаю рекордсмена про дієту, спортивне харчування. Він каже, що жодних дієт не дотримує. “Я не професіональний спортсмен, а звичайний аматор, який почав займатися бігом у 36 років. Перший свій марафон у Києві ледве добіг, — признається Максим Кривенко. — А тепер довелося бігти сім марафонів за сім днів. Це була неабияка авантюра”.
Забіги проходили на семи континентах світу: в Антарктиді, африканському Кейптауні, австралійському Перті, Дубаї (Азія), Мадриді (Європа), бразильській Форталезі (Південна Америка) та Маямі (Північна Америка). Точка збору для старту була визначена в Кейптауні (Південна Африка). Звідти учасники вантажним літаком вирушили до Антарктиди — сідали просто на сніг. Саме там відбувся перший марафон. За день до старту Максим Кривенко захворів — симптоми були схожі на грип. Тож на дистанцію він вийшов із температурою, за власними відчуттями — близько 38 градусів.
“Було дуже важко, — згадує марафонець. — Попри це, дистанцію (42 кілометри 195 метрів) в Антарктиді я подолав приблизно за чотири години. Температура повітря там була близько -15°C, однак найбільше виснажував сильний вітер. До того ж бігти доводилося по снігу і підйомах, що забирало багато сил”. За його словами, той етап був один із найскладніших.
Але не менш важким виявився марафон в Австралії — там учасникам довелося бігти у страшну спеку. “Це було пекло. Температура повітря сягала 42 градусів, — каже спортсмен. — У таких умовах організм швидко перегрівається, зневоднюється. Свої труднощі були і в Бразилії — такої високої вологості повітря я ще ніколи не відчував”.
Натомість найважчим психологічно став останній старт в американському Маямі. “Це був уже сьомий марафон. Відчувалося сильне нервове виснаження. Я буквально змушував себе одягнути кросівки й вийти на дистанцію, — пригадує Максим Кривенко. — А загалом, якщо добре тренуєшся, то перші 30 — 35 кілометрів біжиш ногами, а останні сім — уже головою. У цьому челенджі доводилося працювати головою постійно”. (Усміхається).
Один марафон Максим долав у середньому за 3 години 30 хвилин. У змаганні брали участь 57 спортсменів із різних країн світу. Результати визначали за середнім часом усіх семи марафонів. За цим показником Максим Кривенко посів шосте місце. “У мене дуже хороший результат. Пишаюся тим, що на кожному марафоні був сильним, не здавався і зміг подолати всі дистанції, — зауважує. — Адже більшість учасників були досвідченими бігунами, які вже долали ультрамарафони. Я, мабуть, був одним із небагатьох бігунів-аматорів”.
Максим Кривенко зазначає: кожен старт був новим випробуванням ще й тому, що через постійні перельоти було дуже важко відновлюватися. “У літаку неможливо повноцінно відпочити й виходити на старт свіжим. Загалом у літаку я провів приблизно 90 годин, — підраховує. — Тобто починав дистанцію вже виснаженим, тому доводилося постійно коригувати темп, щоб вистачило сил до фінішу. Під час марафонів я підживлювався спортивними гелями, на дистанцію брав 3 — 4, а також пив воду (на маршрутах були організовані спеціальні пункти)”.
Досягнення Максима Кривенка відзначили у Книзі світових рекордів. До речі, окрім бігу, багато років він і сам займається організацією марафонів, а також є радником міністра молоді та спорту. “Мрію запровадити нову модель фізичного виховання у школах, щоб діти із задоволенням займалися спортом, — каже насамкінець співрозмовник. — А ще мрію пробігти зі школярами марафон. І щоб почув від них: “Так, нам це подобається”. Хтозна, може серед них буде й майбутній олімпійський чемпіон”.
