Ви не повірите, але вона до 94 років грала в театрі! Ім’я Галини Яблонської навіть вписали до Національного реєстру рекордів України — як актриси, що виходила на сцену понад вісім десятиліть. Нині киянці вже 96, але вона ще проводить творчі зустрічі... У чому ж рецепт її довголіття?
— Галино Гілярівно, ви зарядку зранку робите?
— Не так активно, як колись, але роблю. Свого часу я навіть йогою займалася. Скажімо, стояла на голові. (Усміхається). Сьогодні вік дається взнаки — кістки вже не такі, як раніше. Тому виконувати складні вправи немає можливості. Та й з ногами в мене тепер не найкраще. (Зітхає). Проте рукам спокою не даю і взагалі стараюсь не засиджуватися.
— Якої культури харчування ви дотримуєтеся? Тобто, які продукти у вашому меню обов’язкові, а чого, можливо, уникаєте?
— Понад 30 років я не їм м’яса. Абсолютно. Як колись вирішила, так ніколи не поверталася. Не п’ю також молока і не куштую сиру. Намагаюся не вживати смаженину. Це правда... Натомість люблю овочі та фрукти. Особливо — яблука й банани. Дехто рекомендує їсти останні зі шкіркою (мовляв, це джерело клітковини), але я волію традиційний спосіб. Крім того, завжди старалась, щоб на столі були якщо не риба, то хоча б морська капуста.
Взагалі ж я — дитина війни, тож неперебірлива. Їм небагато. Три-чотири рази на день. Коли ж поверталась додому з театру, то за стіл уже не сідала. З повним шлунком погано потім спиться. (Усміхається). А після вистави й так переповнюють емоції, ти розбурханий, і не одразу вдається склепити повіки. До речі, ще одне, чого я не вживаю, це спиртне. У мене до нього просто відраза. Бо свого часу намучилася з близькими, які зловживали.
— А як у вас із зором?
— Я читаю поки що без окулярів. З лівим оком у мене все гаразд (колись, уже давненько, його оперували), а ось із правим — справи кепські. Можливо, теж треба було би звернутися до лікарів. Усе-таки мені в січні виповнилося уже 96. (Усміхається).
— Кажуть, у вас чудова пам’ять. Як ви її тренуєте?
— По-перше, це професійне. Маю певну методику, за якою запам’ятовувала тексти ролей. Усі ті монологи... По-друге, я вчу вірші й навіть сама дещо пишу. Назбиралося вже багатенько. Треба було би книжку видати. (Усміхається). Поезія справді дуже добре тренує пам’ять. Тому можу всім це порадити.
— Чи маєте універсальний спосіб боротьби зі стресами? Наше життя сьогодні переповнене ними...
— Я молюся. Склала навіть свій текст. (Декламує). Звичайно, я дуже переживаю. Всі ті повітряні тривоги збурюють нервову систему. Скажімо, якраз у мій день народження з самого ранку в Києві як почало гупати. Причому — в нашому районі. І ближче, ближче, ближче... Я думала: ну все, зараз моя душенька відлетить. (Усміхається). Але, слава Богу, обійшлося.
— Галино Гілярівно, який ще “секретний інгредієнт” у вашому рецепті довголіття?
— Ви знаєте, я намагаюся нікому не робити нічого поганого. Навіть якщо хтось так вчинив щодо мене, прагну не зосереджуватися на цьому, а якнайшвидше забути чи просто відмахнутися. До речі, в мене колись був дуже складний період — і в сім’ї, і в театрі. Я тоді навіть думала про самогубство. Проте потім змінила свій світогляд та зрозуміла: попри все, життя — прекрасне!
