Він — фізик за освітою і шоумен — за покликанням. Вів популярні програми (найвідоміша, звісно, “Караоке на майдані”), продюсував виконавців, засідав у журі талант-шоу... Втім, наше інтерв’ю з Ігорем Кондратюком цього разу не про шоу-бізнес і телебачення, а про здоров’я.
— Я веду стриманий спосіб життя, — каже 63-літній киянин. — Не курю і не п’ю. Точніше — можу дуже рідко випити, але винятково з кумом. (Усміхається). Намагаюсь насамперед триматися у ментальному тонусі, а фізичний... Якщо у тебе немає тепла й електрики вдома, тут уже не до фізичного тонусу. Треба просто вижити.
— Ви ніколи не курили?
— Так, і не тягнуло. Я з дитинства знав, що паління шкідливе для здоров’я. Тому не розумів — навіщо?! Довкола мене стільки людей курило. Я ж — ні, й це був своєрідний протест... Ну а потім мені не хотілося. Ні-ко-ли.
— Чи є продукти, які ви з тих чи інших причин не вживаєте?
— Оскільки мені вже немало років, то лікарі радять вживати менше цукру, не їсти жирного, а також — червоного м’яса. Це типові рекомендації, що дають тим, кому 50+. Відповідно, я намагаюся їх дотримуватися. Сказати, що сиджу на дієті, не можу. Проте їм все ж стримано. Не люблю обжерливості.
— А від “молочки” не відмовилися?
— Ні, вживаю. Я розумію, що в дорослому віці може не засвоюватися лактоза, але... Склянка теплого молока на ніч мені подобається. (Усміхається).
— Віддаєте перевагу чаю чи каві?
— П’ю і те, і те. Інша річ, що кави я став вживати трохи менше. Колись же на зйомках пив її відрами. Ну, бо постійні перевтома, недосипання, а очі треба тримати розплющеними. (Сміється). До речі, нині волію заварювати зранку чорний чай, а після обіду — зелений.
— Раз у рік проходите повний медогляд, як радять, чи не вдається?
— Поки що обходжуся без таких чекапів. Ходжу до лікарів за потреби. Хоча певних спеціалістів — йдеться про ЛОРів — відвідую декілька разів на рік. Річ у тім, що маю хронічні проблеми з носом, які нагуляв на майдані, під час зйомок у холод. Відповідно це — моя ахіллесова п’ята, і я змушений постійно контролювати ситуацію. Інших проблем, що вимагали би регулярних оглядів, слава Богу, не маю.
— А окуляри з якого віку носите?
— Десь із тридцяти років. Принаймні на водійському посвідченні я уже в окулярах. (Усміхається). Щоправда, тоді, сідаючи за кермо, я міг їх то носити, то не носити. Бачив ще непогано — мінус один. Тепер уже гірше — мінус два з половиною. Тому нині окуляри — необхідний атрибут. Без них життя вже не таке чітке.
— Як часто відвідуєте стоматолога?
— Чесно кажучи, це лікар, якого я не дуже люблю. Хоча й поважаю. Тому — за необхідності. Якщо виникає проблема, записуюсь до стоматолога. Якщо немає, ніколи не піду. (Усміхається).
— Фобії маєте?
— У дитинстві я двічі тонув. Мене дивом знаходили майже на дні річки. Тому з плаванням якось не склалося. Не знаю, чи можна вважати це фобією. Не можу сказати, що боюся води, але просто я не фанат плавання.
— А переломи у вас були?
— Так. Свого часу в останній день перебування на гірськолижному курорті у Франції я примудрився на червоній гірці впасти та зламати собі ключицю. До речі, потім вів з перев’язаною рукою “Караоке на майдані”. (Усміхається). Згодом я навчився більш-менш кататися, але моїми улюбленими стали зелені гірки, максимум — сині, але аж ніяк не червоні й тим паче — не чорні. Тож захоплення лижами я все-таки не полишив.
