“Здоровенькі були!” — цією коронною фразою він вітався з глядачами, виходячи на сцену. Причому, де б не виступали Штепсель і Тарапунька, у залі був аншлаг. Що й не дивно, адже не одне десятиліття Юрій Тимошенко та Юхим Березін вважались “королями гумору”, яким дозволяли жартувати навіть на ті теми, що інші оминали... У день народження легендарного артиста, котрий з’явився на світ 2 червня 1919 року, згадуємо цікавинки з його бурхливого життя.
Учасники майбутнього дуету були з різних міст: Юрій — з Полтави, Юхим — з Одеси. А зустрілись і потоваришували в Києві, куди приїхали навчатись у театральному інституті. Хтозна, чия це була ідея — педагогів чи самих студентів, але поєднання двох протилежностей (один — коротун, другий — “гулівер”), чудово спрацювало. Щойно вони з’являлись разом, обличчя глядачів осявали усмішки. Тоді ніхто й подумати не міг, що творчий тандем проіснує чотири десятиліття.
Штепсель і Тарапунька фактично жили на валізах. Кожного місяця три тижні проводили на гастролях (щодня давали по два-три концерти!), а один — удома. “Їх знали та любили не тільки в Україні, а й далеко за її межами, — каже народний артист України Анатолій Паламаренко. — І гріх був не любити таких талановитих людей. До речі, Юрій Трохимович дружив з Олександром Довженком, який також дуже цінував його творчість”.
Нині важко уявити, але зірки гумору в 1978 році встановили рекорд: дали двадцять три концерти в Києві — на сцені палацу “Україна”. Жоден з наших артистів не спромігся повторити й тим паче побити це досягнення. У 1986 році я також був на одному з виступів уславленого дуету в столиці. Що тоді відбувалося на сцені, не дуже пригадую, але те, що повертався додому з “надірваним” від сміху животом, пам’ятаю добре...
Неважко здогадатися, що за такої активності артисти непогано заробляли. Тому особливих матеріальних проблем у них не було. І якщо для тодішніх громадян вершиною мрій було придбати “Жигулі” чи бодай “Запорожець”, то Юрій Тимошенко мав у своєму гаражі розкішний “Додж Крайслер”, що став першою іномаркою в українській столиці. Одного разу він навіть потрапив у ДТП — зіткнувся з трамваєм, внаслідок чого той перекинувся. Після аварії зірці довелося півтора року виплачувати за його ремонт.
Дружиною ж Тарапуньки була одна з найкрасивіших співачок на нашій естраді — Юлія Пашковська. Вона працювала у його ж колективі, але артист, котрий уже мав позаду невдалий шлюб, не поспішав до РАЦСу. Проте згодом все-таки відважився на нові стосунки. Цікаво, що тривалий час дружина зверталася до чоловіка на “ви”. “Тому що для мене вісімнадцять рокiв рiзницi видавалися цiлою прiрвою, — ділилась зі мною в інтерв’ю Юлія Максимівна. — Хоча загалом я їх не вiдчувала. У душi Юра був дуже молодим, крiм того — розумним, а ще — з гумором”.
Вона подарувала Тимошенку двох синів. Старший став кінодокументалістом (принаймні певний час працював на студії науково-популярних фільмів), а молодший — юристом. І якщо останній (як і батька, його назвали Юрієм) живий та здоровий, то перший (його нарекли Олександром — на честь Довженка) вже помер. Він вчинив самогубство. Мав тоді лише 25 років. На щастя, Тарапунька цього вже не побачив, адже трагедія із сином сталася невдовзі після його смерті.
На схилі літ Тимошенко, можливо, з меншою інтенсивністю, але продовжував гастролювати. Тож проблеми зі здоров’ям застали його в Ужгороді. Усе життя він безбожно курив (улюблені сигарети — “Кемел”), що врешті-решт дало про себе знати. Місцеві медики трохи “підрихтували” зіркового пацієнта, який скаржився на біль у серці, але... Очікуючи на вокзалі потяг, Юрій Трохимович на радощах, що його виписали з лікарні, “стрельнув” цигарку, зробив затяжку — і стався інсульт. Це було 1 грудня 1986 року.
Мало хто знає, що Тарапунька все життя вів щоденники. Цікавився Шевченком, рядки якого примудрявся “вплітати” в мініатюри. Ніколи не був членом КПРС, хоча його не раз агітували вступити. Знав композитора Леонарда Берстайна і джазмена Дюка Елінгтона (останній гостював у гумориста вдома й навіть влаштував мініконцерт на піаніно). А ще — писав вірші, любив кросворди і захоплювався шахами.
“Якось ми перетнулись на гастролях у готелі й мене запросили на партію, — каже Анатолій Паламаренко. — Юрій Трохимович добре грав, а я слабенько, тому поступився. (Усміхається). Ну а з часом, коли мені надали звання народного артиста України, надійшла телеграма. Мовляв, вітаю, бажаю вам успіхів і... навчіться грати в шахи. (Сміється). Це була людина з доброю душею, надзвичайно обдарована й дуже світла”.
