Нині це одна з найактивніших та найпопулярніших українських рокгруп. Як удома, так і за кордоном. Тож не дивно, що чергові уродини застали Тараса Тополю на гастролях. Своє 37-річчя співак відзначав не в родинному колі, а на сцені у Польщі...
— Чесно кажучи, це було вперше, — каже “Експресу” фронтмен “Антитіл”. — Ми брали участь у міжнародному фестивалі Europejski Stadion Kultury, що проходив у Жешові. Його організатори підготували сюрприз. Привітали і мене з днем народження, і гурт з 16-літтям. (Гостям з України подарували за кулісами дев’ятикілограмовий торт. — Авт.). Це було досить неочікувано, але дуже приємно. (Усміхається).
— А для ваших шанувальників приємним сюрпризом став новий кліп — “Поламані”, прем’єра якого відбулася нещодавно. Це правда, що його зйомки завершилися не надто весело?
— Так, правда. Заради реалізації у кадрі гарних ідей ми готові йти на певні авантюри, що часто пов’язано з ризиком. Цього разу йшлося про те, щоб велика металева конструкція, на якій висіли білі полотнища (той, хто бачив кліп, мене зрозуміє), у якийсь момент спалахнула. Ми ж мали грати і співати на фоні “стіни”, охопленої вогнем.
Так усе й зробили, але шматки тканини, просоченої легкозаймистою речовиною, почали падати на нас. Один із них потрапив нашому барабанщику на спину та певний час продовжував горіти. Коли режисер сказав “стоп”, Дмитро Водовозов зістрибнув з подіума на землю, намагаючись загасити полум’я. Ну й пошкодив ногу, причому досить суттєво. Втім, нічого — загоїться.
— До осіннього туру — точно. У його рамках ви відвідаєте понад сорок міст і ледь не щодня матимете виступи. Наскільки складним завданням це може виявитись у наших реаліях?
— Ми довго думали, розпочинати великі гастролі чи ні. Та, оскільки більш як три роки “Антитіла” не їздили з концертами (у деяких містах узагалі не були понад чотири роки), вирішили все ж зробити цей тур. Адже люди нас чекають! Безперечно, ми будемо дотримуватися жорстких заходів безпеки. Якщо під час виступу лунатиме повітряна тривога, доведеться зупиняти концерт, а після її завершення продовжити... Тепер ось додався ще один фактор — проблеми з електрикою. Та, попри все, намагатимемося гарно провести майбутній тур.
— Перед Польщею ви виступали у Данії та Великій Британії. В останній уже були наприкінці року, тож можете порівнювати: інтерес до України спадає чи зберігається?
— Якщо говорити об’єктивно, Україна, мабуть, уже не на перших шпальтах, як це було два роки тому. Тепер на порядку денному — Ізраїль. Наприклад, у Лондоні я бачив пропалестинські мітинги... Проте люди, які приходять на наші події чи концерти (серед них багато іноземців), зберігають інтерес. Точніше — тримають у фокусі війну в Україні... Тому треба й надалі в різний спосіб привертати їхню увагу та закликати підтримувати нашу державу.
До слова, виступи у Британії цього разу мали особливий формат. Ми ніколи нічого подібного не робили. Зустрічі складалися з чотирьох частин: показ документального фільму; живе спілкування та відповіді на питання; аукціон з унікальними лотами (виручені кошти ми скерували на потреби Головного управління розвідки) і, звичайно, акустичний виступ (невеликий — 4 — 5 пісень). Усі ці вечори були безплатні, але замість купівлі квитків бажано було зробити донат.
— Ваші дружина й діти восени повернулись в Україну. Скажіть, вам було спокійніше, коли вони були у США, чи тепер, коли тут — удома?
— Мабуть, спокійніше, коли були в Америці... Адже тривога за них дійсно є. Знаєте, коли лунає чергова “сирена” і діти в своїх школах і садочках мусять спускатися в укриття, звичайно, це не викликає жодних позитивних емоцій. Але... Добре, що родина — разом, і це найважливіше!
— Старший син уже розуміє нюанси того, що відбувається?
— І середній також розуміє. Навіть Маруся знає: якщо повітряна тривога, треба ховатися між двома стінами. У коридорі в нас є визначене місце... На жаль, діти живуть у такій реальності, що вимушено стали дорослими раніше, ніж це було потрібно.
— Тарасе, що сьогодні живить ваш оптимізм?
— Що мене живить? Якщо сказати по-простому: моя родина, моя команда й певні результати, яких ми досягаємо. А якщо трохи пофілософствувати... Я знаю смисл — для чого все, знаю, куди ми рухаємося, і знаю, що наприкінці, у фіналі, буде хепі-енд. Недарма ж ми співаємо про це в наших піснях... “Антитіла” намагаються вкласти у свою творчість певні світло й тепло. Аби допомогти чи принаймні полегшити життя людей у важкі часи. Власне цим і займаємося.
