Його візитівка — пісня “Королєва”, яку на концертах глядачі вимагають на біс. Не менш популярні й інші хіти: “Рижа”, “По барабану”, “Хуліганка”... Втім, наша розмова з Василем Марущаком цього разу не про творчі справи, а про здоров'я.
— Кажуть, у вас була серйозна операція?
— Яка б не була операція, особливо пов’язана з серцем, це завжди серйозно. Якщо коротко, то на початку минулого року, перебуваючи у США, я чотири рази непритомнів посеред вулиці. Коли пройшов усі обстеження, нічого не виявили. Проте після третього разу мені поставили холдер, що й зафіксував зупинку серця. Тоді лікар Муен Салім, який мене обстежував і якому завдячую своїм життям, сказав, що часу на роздуми немає. Мовляв, п’ятого разу може й не бути — серце може не “завестись”. Інших варіантів не було, як погодитися лягти на операційний стіл.
— I як почуваєтеся тепер?
— Дякувати Богу, нормально. Наразі проходжу реабілітацію. Надалі виступаю з концертами на підтримку ЗСУ, щоправда, сам, без гурту, бо ще перебуваю у США. А коли повернуся до України, постане питання, де ж стояти на обліку та проходити щорічний огляд — у нас чи в інституті кардіології у Чикаго, де мене нині контролюють. Адже через десять років я мушу повторно лягти на операцію.
— У вас коли-небудь виникали проблеми з голосом і чи доводилося звертатися до фоніатрів?
— Звісно, з голосом були проблеми, але, думаю, у кожного артиста таке траплялося. (Сміється). Пригадую, ще до війни ми їхали з гуртом “Цвіт кульбаби” у Львів на День студента, але перед тим мали концерт у Польщі. Осінь, прохолодно, концерт відбувався надворі, де я застудив горло і втратив голос. Не було можливості та часу шукати лікарів, то я вилікував його за власним перевіреним рецептом. (Усміхається). Концерт пройшов на високому рівні й колектив був узагалі в шоці, що за десять годин я зміг таке побороти.
— Для тренування пам’яті щось спеціально робите? Вам же треба тримати в голові стільки пісень...
— Ніколи над цим не задумувався. Точно знаю, що корисно впливає на пам’ять свіже повітря та фізичні вправи, чим я і займаюся. А щодо текстів, то при написанні пісень кожне слово, яке зліплюю докупи, закарбовується надовго. Також велику роль відіграють концерти. Їх є достатньо, щоб тримати себе в тонусі та нічого не забути. (Сміється).
— Зір у вас — соколиний чи користуєтеся окулярами або лінзами?
— О-о-о, тут довга історія. Мабуть, я це скажу вперше й ексклюзивно для вашого видання. Якщо не помиляюсь, у 2006-му чи 2007 році я мав вогнепальне поранення, де одна горошина дробовика потрапила мені в око. Переніс декілька операцій в інституті Філатова в Одесі, мав проблему із сітківкою та кришталиком. Отож, тепер на одне око бачу дуже погано, але окуляри й лінзи не використовую. Через це комісований з лав ЗСУ й можу законно виїжджати за кордон.
— Наскільки активний спосіб життя ви ведете?
— У юності тривалий час займався “королевою спорту” — легкою атлетикою. Я кандидат у майстри спорту з бігу, закінчив інфіз, тому звик рухатися і бути в тонусі. Щоденно багато ходжу та бігаю. Іноді відвідую тренажерні зали й басейни. Спорт та здоровий спосіб життя — це вже залежність, без якої не можу.
