Глядачі пам’ятають його передусім за “Шоу довгоносиків”. Хоча Віктор Андрієнко не лише актор, а й режисер (можна згадати бодай фільм “Іван Сила”), автор сценаріїв та дитячих книжок. Цікаво, що заслужений артист України, якому у вересні “стукне” 65, багато років веде здоровий спосіб життя...
— Кажуть, ви не вживаєте м’яса?
— Так, з 1980 року. Це не питання релігії чи ще там чогось. Просто одного разу “відрізало” й не хочеться досі. І сало не вживаю з дитинства. (Усміхається). А коли на гастролях десь обідаю, завжди цікавлюсь, чи вказані в меню пісні перші страви не приготовлені на м’ясному бульйоні... А ось моя родина із задоволенням їсть м’ясо.
— А як щодо риби?
— О, рибу люблю. Нещодавно, наприклад, був в Івано-Франківську, де куштував шикарне філе хека. Його настільки смачно приготували, що якби не знав, то подумав би, що то судак. Смакує також оселедець та окунь. Але із рибою необхідно бути обережним, особливо в літній час. У магазинах її можуть двічі-тричі заморозити-розморозити і вона втрачає не тільки смак, але й корисні властивості. До 2014 року, в Криму, постійно ловили із моїм другом Геною барабульку (султанку) й одразу її смажили. Це була смакова “бомба”!
— Віддаєте перевагу чаю чи каві?
— Я п’ю і те, і те. Якщо чай, то частіше — зелений, іноді каркаде, який можна вживати як гарячим, так і холодним. Проте що чай, що каву п’ю... без цукру. Віддаю перевагу меду, який їм у прикуску.
— Спиртне іноді дозволяєте собі?
— Раніше пив тільки масандрівський херес. На жаль, наразі про нього довелося забути. Іншого — не хочу. Знаю деяких артистів, які й до, і після вистави можуть дозволити собі двісті грамів. Дивлюсь на них та ловлю себе на думці: якби я так налаштовувався на виставу, а після неї розслаблявся, то давно б згорів на роботі. (Сміється). Та кожен сам собі лікар.
— Йогою ніколи не цікавились?
— Ні. Колись займався класичним ушу. Воно відрізняється від індійської йоги тим, що не таке складне. Тобто вправи значно простіші — для повсякденного життя ушу підходить. Щоправда, якщо хочеш пертися далі — то іди до Шаоліня. (Усміхається). Головне у будь-якій вправі те, про що ти думаєш і як дихаєш. Де б я не був (іноді буває, що їду в потязі), маю зробити 150 дихальних вправ... Мабуть, тому вже стільки й тримаюсь.
— До послуг масажистів вдаєтесь час від часу?
— Масажист іноді може й нашкодити, якщо одразу почне вас “ламати-оздоровляти”... Дуже важливо потрапити до гарного спеціаліста. Зрештою, при потребі можна й самому собі щось вправити. Наприклад, коли потягну шию — є дуже прості китайські вправи. Раз, два і готово. (Усміхається). Якщо є бажання — все це можна знайти як не в ютубі, то в тіктоці.
— А на велосипеді вас можна побачити, Вікторе Миколайовичу?
— Ні, моє дитинство закінчилося. (Усміхається). У нашій столиці, на жаль, немає де їздити. Якщо, скажімо, вирушити у Голосіївський ліс, то дорогою туди й назад надихаєшся лише вихлопними газами! Кататись на велосипеді можна, коли живеш десь за містом. Тобто там, де свіже повітря, а не в мегаполісах, загачених автомобілями... Тож поїздки на двоколісному мене не збуджують. (Усміхається). Бажаю, як казали класики: “Щоб усі здоровенькі були!”
