Напередодні нового навчального року інтернет рясніє оголошеннями на кшталт: “Потрібен вчитель англійської мови, математики, фізики, хімії, початкових класів...” Бракує педагогів не лише у селах, але й у великих містах.
Дослідники ГС “Освіторія” та Fama — Custom Research Agency підсумували, що за останні шість років кількість вчителів у міських школах зменшилася на 10,9%, а в сільських — аж на 22,8%. Особливо це стосується молодих вчителів. Якщо в 2018 році їх було 14% загальної кількості, то торік цей показник знизився до 10%. Середній вік вчителя в Україні — 46,1 року! А найбільший дефіцит педагогів спостерігається у природничій та математичній галузях.
— Пандемія ковіду й війна призвели до погіршення ситуації в освіті — багато вчителів стали на захист країни, хтось змушений був виїхати. Але проблема нестачі кадрів у школі з’явилась не сьогодні й не вчора, а поступово наростала з року в рік, — каже Тетяна Федунова, віцепрезидентка Асоціації керівників шкіл України.
— Педагогічні виші випускають достатню кількість спеціалістів. Але молодий вчитель протягом чотирьох років після захисту диплома отримує зарплату на рівні мінімальної — 7600 гривень. Як при тім можна винайняти житло й забезпечити себе чи молоду сім’ю?! Хоча нестача кадрів є навіть у приватних школах, де вищий рівень зарплат, але все ж вони не конкурують із заробітками в тій же ІТ-сфері, — додає Петро Сітик, переможець національної премії Global Teacher Prize Ukraine (за новітні підходи у викладанні). — У школі мають формувати гідних особистостей, які боротимуться за свою свободу. Цих засад мають навчати вчителі, які живуть такими цінностями. А при мінімальній зарплаті навряд чи варто такого очікувати.
— Згадаймо, з чого почалась реформа поліції, судів, медицини? Із радикального підвищення зарплати поліцейським, зі встановлення дуже високої оплати праці суддів та суттєвого підвищення цього показника для сімейних лікарів (за умови, якщо до них записується певна кількість пацієнтів). Тоді як в освіті завжди діяли за принципом: потім, можливо, колись, — пояснює Віктор Громовий, заслужений вчитель України, експерт з освітніх питань. — А все тому, що влада розуміла: вчителі — це така собі слухняна категорія працівників, яка за ідею віддаватиме дітям серце. А тепер настав час, коли ці вічні “серцевіддаваки” закінчуються. Старше покоління, маючи декілька років до пенсії, не буде смикатися з роботи, вони допрацьовуватимуть. А молодь мислить раціонально.
— Що маєте на увазі?
— Якщо 17-річна дівчина чи юнак вирішує здобути фах вчителя, то здебільшого йдеться про переїзд до іншого міста, а отже, про потребу винаймати житло, це чималі витрати. А багато студентів навчається на платній основі. Окрім цього, мова про так звану втрачену вигоду, адже впродовж п’яти років людина не отримує зарплати, бо не працює. Відтак усі витрати й зусилля, вкладені у педагогічну освіту, мали б окупитись у високій зарплаті!
Нагадаю, у 2020 році тодішня міністерка освіти Анна Новосад обіцяла виплатити всім молодим учителям (до 30-річного віку) допомогу в розмірі 21 тисячі гривень. Потім стався ковід і ніяких виплат, звісно, ніхто не отримав. А багато хто розраховував на ці гроші, аби придбати ноутбук, поїхати у відпустку чи відгуляти весілля. Зрештою, молоді вчителі отримали гучного ляпаса. Шановні можновладці, з педагогами так не можна поводитись. Коли система роками плює їм в обличчя, вони таки підуть.
Адже молодий вчитель отримує мінімальну зарплату на рівні з техпрацівником чи вахтером, яким не потрібно було вчитись п’ять років. А йому треба готуватись до уроків, купувати додаткову літературу тощо. То про яку окупність йдеться?! Треба бути геть фінансово неграмотним або безнадійним ідеалістом, аби йти на таку роботу. Я спілкувався з цьогорічними випускниками, вони прямим текстом кажуть: “Нема дурних. У школу не підемо”. Тож доки не буде гідної заробітної плати, хоча б у розмірі трьох мінімальних (приблизно 24 тисячі гривень), доти наша школа не вилізе з прірви.
— Так, одна з основних проблем полягає у рівні оплати праці, — вважає Олександр Кондратюк, експерт з освітніх питань. — Проаналізуймо: в українських школах майже немає нестачі вчителів української мови. Тоді як найбільший кадровий голод фіксується серед вчителів фізики, хімії, математики, інформатики. Зауважу: мова про осіб з математичним інтелектом, технічним складом розуму. Так от. Після отримання диплома перед ними постає вибір: піти працювати в школу за низьку зарплату, за яку об тебе ще всі “витиратимуть ноги”, чи обрати ІТ-сферу із зарплатою одна-три тисячі доларів. Молоді спеціалісти роблять ставку на другий варіант. І при тім стають успішними, мають кар’єрне зростання.
Є ще одна категорія педагогів. Вони працюють не за покликанням, незадоволені рівнем зарплати, але з певних причин не мають куди піти. От і страждають, працюють гірше, але залишаються на своєму місці. І повірте, мотивація у таких вчителів невисока. Відчитали урок і пішли додому.
— А для чого тоді здобувати педагогічну освіту, якщо нема покликання?
● О. Кондратюк:
— А це — найцікавіше питання. В Україні найвищі прохідні бали встановлюють для охочих навчатись на медичних та правничих спеціальностях. Тоді як прохідний бал у педагогічному виші — один з найнижчих. Тож про яку мотивацію вчитися йдеться?! Для прикладу, торік прохідний бал на спеціальність вчителя української мови становив 138. Цього року дещо покращилась ситуація, адже в одному з найпрестижніших університетів столиці цей показник підвищили до 141 бала. Водночас на такі напрями, як “право” чи “медицина”, документи не можна подати ані на бюджет, ані на контракт, якщо загальний бал нижчий ніж 150. А для того, аби пройти, приміром, на маркетинг, вступник має набрати 170 балів. Іншими словами, багато випускників шкіл вступають до педагогічних вишів тому, що мають погані знання і розуміють, що нікуди більше не пройдуть.
Але я зауважив одну позитивну динаміку: в згаданому столичному закладі спершу анонсували 62 бюджетні місця, але зарахували лише 43 абітурієнтів. Решта бюджетних місць згоріли, бо вступники мали вкрай низькі бали. Таке в педагогічному закладі вищої освіти сталося чи не вперше. І це правильно. Краще ці бюджетні місця не дати нікому, аніж тому, хто нікуди більше не пройшов, а після отримання освіти не піде працювати до школи, бо це не його покликання.
● Т. Федунова:
— Так, низький прохідний бал суттєво понижує мотивацію абітурієнтів, які обирають педагогіку. Тож у нас “сильні” діти не обирають цю спеціальність. Тоді як у більшості розвинених країн, зокрема мова про Фінляндію, при вступі на педагогічні спеціальності — один з найвищих прохідних балів. Мало того. Для цих студентів виділяють одну з найвищих стипендій. Результат: надзвичайно великий конкурс при вступі. У цьому й полягає початок формування престижу професії вчителя.
— В Україні триває війна, тож навряд чи є можливість підвищувати зарплати вчителям...
● О. Кондратюк:
— Згоден, на цей час наша країна не має можливості підвищити зарплату педагогам, скажімо, у п’ять разів. Як немає можливості й відбудувати всі знищені чи пошкоджені ворогом школи. Тому єдиний принцип, яким слід послуговуватись, — це повага й мотивація. А ще варто додати соціальні “фішки”, наприклад, дати квоту — бодай символічну кількість місць при вступі до університетів — дітям вчителів. Від того держава не збідніє, тоді як вчителі відчули б свою важливість.
● Т. Федунова:
— Попри війну, освіта має залишатись одним з основних державних пріоритетів. Адже навіть тепер нам слід дбати про майбутнє. Нині чимало вчителів мають навантаження понад 18 годин на тиждень, бо не вистачає фахівців у школах. Хтось вирішує братись за інші напрями, зокрема заради більшої зарплати, тому працює до 30 годин на тиждень.
Сподіваюся, що під час нового навчального року в українських школах почне працювати більше чоловіків з вищою освітою. Адже при ставці 0,75% вони мають право на відстрочку від мобілізації, але при умові, що згодом пройдуть перепідготовку, здобувши саме педагогічну освіту. Можливо, за інших обставин ці чоловіки не пішли б працювати в школу, але... Та вони мають розуміти: їхнє завдання полягатиме в тому, аби втримати увагу 30 креативних учнів, дати їм знання, розвивати й виховувати. Думаю, що буде цікаво!
● В. Громовий:
— Як на мене, заповнення величезної прогалини в школі тими, хто не має саме педагогічної освіти, аж ніяк не вирішить ситуацію. Наразі маємо велику кадрову кризу. Але вже невдовзі це буде кадрова катастрофа! Адже всі, хто може знайти альтернативний варіант роботи, йдуть зі школи. І часто це найкращі фахівці — найбільш ініціативні та підприємливі. Одні перекваліфіковуються на психологів, інші стають репетиторами, а хтось зі зневіри виїжджає за кордон.
Молодь не приходить і не прийде в школу. Це абсолютно закономірна ситуація, яку неважко було спрогнозувати і яка найближчим часом не вирішиться. Допоки порожня фраза “вчителі — важливі” не трансформується у принцип — зарплата вчителя та його вільний час важливі. І поки суспільство не стане на захист прав та гідності вчителя.
