У серпні 2024 року Сили оборони України почали Курську операцію. Тоді ЗСУ взяли під свій контроль приблизно 100 населених пунктів. Наше командування заявляло, що Курська офензива була превентивним кроком, аби запобігти наступу РФ на півночі країни.
Однак наприкінці минулого року росіяни почали залучати північнокорейські війська для боїв за регіон. Поступово ЗСУ втрачали території. А нещодавно українські сили відступили з усіх районів області, крім невеликої ділянки.
Президент Володимир Зеленський повідомив, що основне завдання Курської операції — відтягнення ворожих військ з-під Покровська, Харківського напрямку і Сум — виконане. Водночас, за його словами, РФ накопичує сили вздовж північного кордону нашої держави.
— Сім місяців Сили оборони тримали приблизно 700 квадратних кілометрів російської території. А в січні перейшли на Курщині в черговий контрнаступ, звільнивши додатково до 100 квадратних кілометрів, — каже Дмитро Снєгирьов, співголова громадської ініціативи “Права справа”. — Ворог перекинув туди найбільш боєздатні свої підрозділи — морську піхоту, повітряно-десантні війська. За даними ГУР Міноборони, на Курщині російська армія втратила близько 48 тисяч військових. Тобто ЗСУ нейтралізували значне вороже угруповання.
— Також Росії завдано великих репутаційних втрат. Адже їй довелося залучати війська Північної Кореї, аби звільнити ці території, — додає Іван Тимочко, голова Ради резервістів Сухопутних військ ЗСУ.
— А чому ЗСУ таки довелося майже вийти з Курщини?
— Противник накопичив там доволі багато як живої сили, так і техніки, — розповідає Павло Лакійчук, керівник безпекових програм Центру глобалістики “Стратегія ХХІ”. — Якщо сім місяців тому на Курщині було близько 20 тисяч російських військовослужбовців, то тепер йдеться про 60 тисяч. Але найгірше, що ворог перерізав нашу логістику.
● І. Тимочко:
— Насправді є різні оцінки щодо кількості російського війська на Курщині. Але йдеться про приблизно 70 тисяч особового складу росіян і 10 — 12 тисяч — північнокорейців. Це великий контингент, який може проводити військові операції стратегічного рівня.
● Д. Снєгирьов:
— Не варто відкидати й політичні домовленості щодо виведення Сил оборони України з цього плацдарму. Про це говорить той факт, що російський диктатор наважився приїхати у Курську область. Путін схиблений на власній безпеці й раптом такий “візит”. Хоч він чудово розумів, що місця розташування російських командно-штабних пунктів відомі нашій розвідці. Ба більше. Протягом останнього тижня Сили оборони завдали низку ударів по деяких з них. Тому, очевидно, були гарантії, що ми не битимемо.
— Президент заявив, що ворог готує наступ на Сумщину. Де противник може задіяти сили з Курщини?
● П. Лакійчук:
— Ймовірно, їх кинуть на схід України — під Торецьк, Покровськ тощо. Якщо це відбудеться, то свідчитиме про те, що росіяни планують, як кажуть, “грати в довгу”. Не виключене й посилення куп’янсько-лиманського напрямку, де в противника серйозні проблеми, вони не можуть там розвивати свій успіх. Щодо наступу на Сумщину, Чернігівщину та Харківщину, то він теж можливий з метою створення так званої санітарної зони.
● І. Тимочко:
— Думаю, що більшість сил перебуватиме на прикордонні. Тому там варто очікувати інтенсивніших боїв. Росіяни боятимуться, що ми знову підемо в наступ на Курщині чи Брянщині. Тому намагатимуться відтіснити Сили оборони подалі від кордону. Бо перекидання військ на схід України — тривалий процес і потребує часу. Одномоментно це не зробиш. Наразі ж передумов для наступальних дій противника на Суми немає, тому що російські війська виснажені. А наша логістика коротша для забезпечення тих підрозділів, які вийшли з Курщини й утримують оборону на Сумщині.
● Д. Снєгирьов:
— За понад три роки війни росіяни так і не змогли вийти на адміністративні кордони Донецької області. Тому цілком ймовірне перекидання сил туди. Хоч багато що залежить від перебігу перемовин.