Попри те, що Україна — один зі світових фаворитів у фехтуванні, на рівні Гран-прі наші спортсменки не здобували золоті медалі вже п’ять років. І ось — довгоочікуваний успіх.
На Гран-прі FIE з фехтування на шпагах в угорському Будапешті на найвищу сходинку п’єдесталу зійшла львів’янка Анна Максименко. Це лише четверта участь спортсменки у Гран-прі. Дотепер найвищим досягненням шпажистки на цих змаганнях було 62 місце. Цікаво, що її титулована колега Ольга Харлан своє перше золото на Гран-прі здобула у 18-річному віці. Анні ж цей успіх підкорився у 17. У фіналі вона перемогла 35-річну олімпійську чемпіонку Парижа.
Свій шлях до тріумфу Анна розпочала з другого кола, де здолала француженку Лідіану Герсант (15:12). Далі мінімально перемогла кенійку, в 1/16 фіналу виграла в німкені Каглу Айтекін (15:10). У 1/8 жереб її звів із “нейтральною” спортсменкою з російським паспортом Муратазаєвою. Українка її “заколола” — 15:10. У чвертьфіналі розтрощила американку Гусісян (15:8), у півфіналі “змела” канадійку Маккіннон (15:9). А у фіналі завдала вирішального уколу італійці Ріцці й перемогла 12:11.
— Мабуть, фінал і був найважчим поєдинком на цьому турнірі, — розповідає “Експресу” Анна Максименко. — І не тому, що суперниця була дуже сильна. Далася взнаки втома. Я весь день фехтувала, сил фактично не було. А у фіналі ще й вперше поступалась наприкінці матчу з різницею у два уколи. Це психологічно тиснуло, важко було сконцентруватись. Але за 30 секунд до кінця я таки зуміла зрівняти рахунок і завдати суперниці вирішального удару.
— Коли ти зняла маску, то на обличчі не було видно радощів.
— (Усміхається). Насправді я раділа, але була такою розгубленою і ще не розуміла, що сталося. Не вірила, що перемогла. На очі накотились сльози й мені треба було їх приховати. Чесно кажучи, не сподівалась, що саме цей турнір у Будапешті стане для мене таким тріумфальним. Але це був мій день.
— Тренер Андрій Орліковський постійно щось кричав тобі під час поєдинку. Ти його чула?
— Так, звичайно. Його підказки й підтримка допомагали не лише у фіналі, а й під час усього турніру. Хоча, зізнаюсь, у вирі боротьби не завжди чуєш, що гукає тренер.
— В 1/8 фіналу ти фехтувала з “нейтральною” росіянкою, яку перемогла з великим рахунком. Перед поєдинком було якесь особливе накручування, що цей бій не можна програти?
— У команді такі розмови ходили, але коли йшло налаштування на цей бій, то всі думки про її приналежність до Росії ми відкинули. Річ у тім, що на юнацькому Євро я вже фехтувала з “нейтральною” шпажисткою з Білорусі. І тоді так себе накрутила, що вийшла на бій скованою, боялась програти. Хоч перемогла, але мала великі проблеми під час поєдинку. Тому цього разу пішла іншим шляхом. Так, десь дві третини поєдинку бій був рівний, але потім я відірвалась і без проблем перемогла.
