Олександр Жернокльов родом із Кривого Рогу. Після школи вирішив піти шляхом батька. Здобувши освіту електрослюсаря, почав працювати на Інгулецькому гірничо-збагачувальному комбінаті. Під час строкової служби в Першій президентській бригаді Нацгвардії взяв собі позивний “Фаза”. У квітні 2022 року криворіжець став на захист рідної країни.
Олександр потрапив до танкового батальйону 60-ї окремої механізованої бригади. Водій-санітар “Фаза” відповідав за евакуацію поранених, брав участь у наступі та звільненні Херсонщини. “Згодом потрапив на Бахмутський напрямок (Кліщіївка, Курдюмівка). Щоразу евакуацію поранених з поля бою проводили під обстрілами. В той час ворог все більше став застосовувати різні дрони, тож стало важче, — каже старший солдат. — За одну евакуацію ми нерідко забирали до шести поранених. Поки я їх вивозив, командир із позивним “Док” надавав бійцям медичну допомогу”.
Увечері 12 грудня 2024 року Олександр з командиром почули по рації, що в районі Лимана росіяни накрили нашу групу піхотинців, п’ятеро зазнали поранень. “Док” одразу ж запропонував йому: “Заскочимо на “нуль”, заберемо трьохсотих” і вискочимо”. “Фаза”, не вагаючись, погодився.
“Близько 22.30, не доїхавши до зазначеного місця кількасот метрів, наша машина підірвалась на протипіхотній міні. Командира викинуло з салону, він не рухався. Але, на щастя, невдовзі отямився. Ми зайшли в посадку, трішки перечекали, — розповідає Олександр Жернокльов. — Тоді повернулись до машини, я забрав автомат і... наступив на “пелюстку” (міна). Під час вибуху мені відірвало чотири пальці на правій нозі. Наклавши турнікет, “Док” допоміг мені дострибати до лісосмуги, де була наша піхота. А далі росіяни кошмарили нас дронами-камікадзе й скидами — до 13-ї години наступного дня”. Коли стихло, бійців повідомили, що евакуаційна машина під’їжджає, вони вийшли з окопу. Аж раптом почули гудіння дрона, всі сховались в укритя. “Фаза” спершу спробував заповзти під БМП, але побачив, що безпілотник завис саме над ним. Вирішив доповзти до окопу. Та в цей момент пролунав вибух.
Олексадр Жернокльов зазнав множинних поранень лівої частини тіла — від голови до стопи. Зібравшись із силами, крикнув: “Я — “трьохсотий”. Воїна, який стікав кров’ю, занесли в машину й відвезли до точки евакуації, де вже чекали медики. На їх запитання запевнив, що в нормі. Медсестра передала по рації: “Важкий, але живчик”.
Спершу бійцю надавали допомогу в двох стабпунктах — обробляли рани, декілька разів переливали кров. “Коли доправили в Лиман, я спитав лікарів, чого вони такі сумні, — пригадує. — А вони взяли й “відключили” мене — ввели наркоз”. “Фаза” отямився у реанімації лікарні імені Мечникова. Дізнався, що за цей час йому видалили осколки з тіла, відновили пошкоджений кишківник, встановили на ногу й руку апарати зовнішньої фіксації. “Нам подзвонив командир сина, сказав, що після важких поранень його оперують у Дніпрі, — додає 50-річний батько Володимир Михайлович. — Тож ми з дружиною одразу туди поїхали. У реанімацію дозволили зайти лише на декілька хвилин. На очі одразу навернулись сльози. Сашко не міг розмовляти, лише шепотів, а ми запевняли, що все буде добре. Просили не витрачати сили. Потім його раз за разом оперували”. Поряд із воїном завжди була мама Юлія.
На початку цього року воїна перевели до Лікарні святого Луки (Перше ТМО міста Львова). “З ноги зняли АЗФ, встановили пластини в лікоть та гомілково-ступневий суглоб. Через декілька місяців мають видалити пластину з ноги, тоді можна буде потроху вставати й ходити. Наразі ж пересуваюсь у кріслі колісному”, — каже боєць. А оскільки в кисті були множинні переломи п’ясткових кісток, хірурги заповнили місце дефекту цементним спейсером, аби підготувати ушкоджену ділянку до подальшої трансплантації власної кістки зі стегна. Недавно Олександру провели вже 14 операцію — цього разу на лікті. “Сашко дуже любить життя, ще й завжди всіх підтримує. З ним весь час на зв’язку побратими, які за можливості (під час відпусток) приїжджають провідати сина”, — ділиться батько.
Попереду ще тривалий період лікування й реабілітації, проте воїн уже будує плани. “Якщо вдасться, то повернусь у стрій. Аби й надалі рятувати поранених побратимів”, — запевняє 25-річний Олександр Жернокльов.
