Він родом із селища Маневичі, що на Волині. Після школи навчався у профтехучилищі на тракториста, працював за фахом. А після строкової служби вступив до навчального центру ДПСУ, служив на кордоні з Білоруссю.
Із квітня 2014 року в складі 51-ї окремої механізованої бригади Антон Суліковський воював на Донеччині. Його підрозділ потрапив в Іловайський котел, з якого бійцю разом із декількома побратимами вдалось вибратись. Дійшли до сусіднього села, але там сепаратист здав їх росіянам. Воїн потрапив у полон, а рідним повідомили, що Антон зник безвісти. Та 12 вересня він подзвонив матері. “Про полон син не розказував, знаю лише, що був у Донецьку, — розповідає Ірина Карась, мати воїна. — Тоді Антон попросив Бога, аби прожити ще бодай десять років, щоби в нього народився син, якого назве Остапом”. Так зрештою і сталось.
Антон Суліковський ще двічі брав участь у бойових діях на Донбасі. А потім зустрів кохану Анну, у подружжя народився син Остап. “Після демобілізації Антон працював водієм великогабаритних машин, мріяв собі таку придбати, — пригадує мати. — Дуже дбав про дружину й сина — вони були сенсом його життя. Завжди казав: “Мій Остапчик, моя Аня”.
13 липня 2022-го Антон Суліковський приєднався до лав 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила, став старшим стрільцем. У вересні на Херсонщині зазнав поранення у шию. “Осколки дивом не зачепили сонну артерію й спинний мозок, — ділиться мати. — Після лікування син воював під Бахмутом. А далі перевівся у 141-шу окрему механізовану бригаду й протягом року ніс службу в Чорнобилі, де зазнав значних опіків”. Підлікувавшись, знову став у стрій і воював на Запоріжжі.
Цієї весни підрозділ, у якому служив Антон Суліковський, перевели на Донеччину, у Волноваський район. П’ятого квітня воїн востаннє зателефонував матері. “То була найважча розмова. Антон прощався, сказав, що більше не побачимось. Просив дбати про дружину й дев’ятирічного синочка”, — зауважує пані Ірина.
“Ми йшли на завдання, раптом я наступив на “пелюстку” (міна), — розповідає побратим воїна Степан. — Антон потягнув мене назад, дорогою казав: “Стьопа, потерпи, ти зможеш”. Заніс до хати, взяв автомати й пішов”. Одразу після того пролунав вибух. Побратим закричав: “Антошка! Антошка!” Але відповіді не почув... Як виявилось, тоді наших воїнів засік ворожий дрон. Антон Суліковський встиг сховатись у погріб і доповісти про це по рації. А тоді в будівлю влучив російський танк. Сталось це 7 квітня у селі Федорівка.
“Завдяки тому, що син встиг доповісти, його тіло відкопали. Інакше би навіки залишився у тій землі”, — зі сльозами каже мати. В останню дорогу 33-річного воїна провели в його рідних Маневичах.
