Андрій Білець народився у місті Перечині, що на Закарпатті. Там закінчив школу, професійно-технічне училище. В останні роки займався підприємницькою діяльністю. Мав багато мрій і планів. Але здійснити їх завадила велика війна. Боєць поліг навесні 2023 року в районі Бахмуту, виконуючи бойове завдання. У нього залишились мати, двоє братів та шестеро племінників.
Андрій був серед нас, трьох синів, найменший. Ми завжди його оберігали, опікувались ним, коли батьки працювали, — розповідає брат воїна Дмитро Білець. — За фахом він був столяром, закінчив Перечинське професійно-технічне училище №13. Але з 2013 року займався підприємництвом — торгував на ужгородському ринку. Сам їздив по товар, мав постійних клієнтів. Після роботи Андрій пропадав у своєму садку. На 15 сотках землі брат висадив сотні фруктових та декоративних дерев. Ще одним його захопленням були екзотичні рослини — лимони, мандарини. Андрій багато читав, переглядав відео, щоб усе це правильно доглядати. Він мав дуже добре серце. Хто б не просив допомогти — нікому не відмовляв”.
Андрій Білець не проходив строкової служби, тож військового досвіду не мав. Але коли отримав повістку, відразу пішов до військкомату. Із серпня 2022-го долучився до 101-ї окремої бригади Сил ТрО. Спершу воював на Сумщині, потім — на Донеччині.
“Андрій — побратим мого чоловіка. Ми познайомилися, коли хлопці вирушали на передову, — додає волонтерка Світлана Ломова. — Згодом їхні дороги розійшлися, але Андрій, коли випадала нагода, завжди писав чоловікові й мені, вітав зі святами. Знаєте, він був людиною, котра випромінює позитив”.
Рідні кажуть: Андрій ніби передчував, що не повернеться з війни.
“Незадовго до загибелі він передав мені контакти своїх постачальників, просив продовжити його підприємницьку справу, — згадує Дмитро Білець. — Я й чути про це не хотів. Підбадьорював, що він обов’язково повернеться додому. Що тут його чекає не лише родина, сад, а й колеги та покупці. Але... 21 квітня 2023 року Андрій загинув на полі бою біля Бахмуту. Поховали брата в рідному Перечині. Досі не віриться, що Андрія нема. Часто згадую, як нам було в дитинстві добре. Шкода, що брат так і не одружився, не залишив нащадків. Він так любив дітей”.
