Володимир Петриняк із села Бабина Львівської області ще в 2019 році підписав контракт із ЗСУ й воював у зоні АТО. У перші дні великої війни знову став на оборону держави.
“За фахом син — слюсар-автомеханік, близько року був за кордоном на заробітках, — розповідає мама воїна Наталія Петриняк. — Після повернення додому загорівся бажанням служити. Вступив до лав ЗСУ, був відповідальним за роботу підрозділу
протиповітряної оборони. Близько дев’яти місяців воював в АТО. За словами побратимів, син мав авторитет у підлеглих і повагу серед офіцерів, бо вирізнявся впевненістю, рішучістю й мудрістю”. Під час служби Володимир одружився з коханою Юлією. У серпні 2021 року в пари народилась донечка Злата, якою молодий татусь не міг натішитися. А потім почалося повномасштабне вторгнення. “Брат воював на Донецькому напрямку, — додає сестра захисника Василина Петриняк. — У березні цього року Володимира перевели у 47-му окрему механізовану бригаду “Магура”.
За півтора місяця до загибелі боєць був удома у відпустці й супроводжував дружину на УЗД. Лікар повідомив радісну звістку — у пари буде хлопчик. Володимир не стримував сліз радості. Але побачити новонародженого сина йому не судилося. 17 квітня 2024 року під час виконання бойового завдання у населеному пункті Бердичі Покровського району воїн дістав осколкові поранення, несумісні з життям.
“Напередодні ми спілкувались, і Володимир казав, що не знає, чи повернеться звідти живим, бо ситуація важка, бої пекельні. Чомусь того дня він обдзвонив усіх рідних. Обіцяв: якщо пощастить і виживе на тій позиції, то приїде додому, у відпустку. Ми чекали і молились, але... — згадує мати. — Щодня ходимо на його могилу, бо час насправді не лікує. Також ми зареєстрували петицію про присвоєння синові звання Героя України. Він заслужив”.
