У мирний час Іван Чечет із села Пристрома, що на Київщині, працював у школі водієм. Коли ж почалася велика війна, без вагань став на захист рідної країни. Солдат-гранатометник 72-ї окремої механізованої штурмової бригади імені Чорних Запорожців загинув на передовій у квітні цього року.
“Іван самотужки ставив на ноги двох своїх старших дітей-школярів, адже його перша дружина, на жаль, померла молодою, — розповідає голова Студениківської громади Марія Лях. — Але він ніколи не скаржився, що важко. Односельці любили та поважали чоловіка за добре серце, бо хто б не звертався по допомогу, нікому не відмовляв. Казали, що у закутках його очей ховалося сонце, а в серці завжди жила доброта”.
Іван Чечет воював в АТО. За період служби був відзначений нагородами “За оборону України”, “Учасник АТО”, “За участь в антитерористичній операції”. У 2016 році воїн за станом здоров’я повернувся додому.
“Коли діти виросли, доля подарувала Іванові кохану Аліну. Знаєте, його очі просто світились від любові та радості, — додає співрозмовниця, — Подружжя виховувало синочка Кирила, якому тепер десять років, та донечку Кіру, їй лише вісім”.
У перші дні повномасштабної війни чоловік знову взяв до рук зброю. Рідним, які непокоїлися за його життя, казав: “Як потім буду в очі дітям дивитись? Маємо боротись за мирне небо для них”.
З Аліною вони жили у цивільному шлюбі, проте у вересні 2023-го, коли захисник приїхав у відпустку, пара офіційно розписалася. Для такої події бабуся нареченої підготувала їм особливі вишиванки — в Івана сорочка була вишита хрестиком, а в його половинки — гладдю.
“Батько не раз був поранений у боях, але, підлікувавшись, знову рвався на фронт, до своїх хлопців-запорожців, — розповідає донька воїна Надія Бобровник. — Востаннє він був у відпустці в січні 2024-го. Відсвяткував з рідними свої іменини, побачився із друзями... Можливо, передчував лихо, бо їхав із сумними очима, важко прощався. А ще казав, що так хоче, аби скоріше закінчилась війна, щоб нарешті набутися з нами. Та доля розпорядилася інакше”.
Життя відважного бійця обірвалось 11 квітня 2024 поблизу населеного пункту Водяне, що на Донеччині. Окупанти здійснили авіаудар по позиціях наших бійців. Від травм 49-річний Іван Чечет загинув на місці. Поховали його з військовими почестями у Пристромі. А в домовину поклали улюблену вишиванку.
“У всіх присутніх текли сльози, коли менші діти Кіра та Кирило горнулись до його рук, гладили обличчя, понівечене осколками, — каже Марія Лях. — За ці дитячі сльози Росія має відповісти”. Рідні зареєстрували петицію щодо надання Іванові Чечету посмертно звання Героя України.
