Геннадій Керничний воював з 2014 року в зоні АТО/ООС. Під час бойового завдання зазнав поранення і втратив частину ноги. Але після повномасштабного вторгнення зі зброєю в руках продовжив боронити державу.
“Щодня згадуємо нашого Геннадія і плачемо. Несправедливо, що такі хлопці, такі патріоти, які б мали народжувати та виховувати дітей, гинуть молодими, — розповідає Руслан Керничний, тато воїна. — Син у юності став майстром спорту з бойового самбо та паверліфтингу. Вступив до Буковинського військового ліцею, наполегливо займався спортом. Згодом став інструктором із рукопашного бою, командиром прапороносної групи та відділення. У 2014 році я пішов добровольцем на фронт, щоб мої двоє синів не знали війни. Але невдовзі таке саме рішення ухвалив Геннадій, якому було всього 18 років. Так він опинився у 8-му полку спецпризначенців на посаді кулеметника-розвідника. Хоч був кремезний, позивний мав “Малий” — через його юний вік. Геннадій брав участь у боях за Дебальцеве, далі була Мар’їнка, Станиця Луганська, Щастя, Весела Гора, Зайцеве, Золоте-2. У сина дві контузії, а в 2019 році він втратив частину правої кінцівки. Побратим Геннадія підірвався на міні. Він кинувся на допомогу й також натрапив на міну”.
Тривалий час захисник перебував на лікуванні та реабілітації. “Пораненого Геннадія привезли до шпиталю, там ми і познайомились, — згадує волонтерка Марина Соколова. — Він для мене став уособленням Сил спеціальних операцій. Надзвичайно терпеливий, тактовний, великий оптиміст. Йому важливо було бути корисним і ефективним. Таким Геннадій залишився до кінця: тил — це не про нього. Він був прикладом незламності й самовідданості”.
Боєць переніс 22 операції. І вже на протезі у 2020 році виборов перше місце в змаганнях “Ігри Героїв” у Харкові. А через рік успішно завершив спеціальний курс і став старшим інструктором групи Центру ССО, взяв собі позивний “Вікінг”. Із перших днів великої війни був на передовій.
“Син мав всі підстави не воювати. Але не хотів відсиджуватися в тилу, — зауважує батько. — Брав участь у боях за Київщину, Харківщину, Запоріжжя, Луганщину. У Бахмуті перебував десять місяців. Особисто організовував розвідувальні операції. Із передової на кілька днів у 2023 році вирвався на “Ігри нескорених” до Львова, де посів перше місце. Пройшов відбір на міжнародні змагання, але відмовився, бо через службу не мав часу готуватися до них. В останні місяці було видно, що він виснажений, що втомився морально й фізично. Мріяв, як повернеться з фронту і нарешті почне будувати дім, господарювати на пасіці, яку так любив, і у власноруч посадженому саду. Планував у травні 2025 року одружитись. І стільки всього не встиг...”
Загинув відважний “Вікінг” 23 вересня минулого року в селі Малі Проходи на Харківщині. У тому бою він прикривав свою групу.
“Син був справжньою легендою, професіоналом, тому за ним полювали вороги, — каже батько воїна. — Під час бою росіяни запустили чотири нічні fpv-дрони. Від двох Геннадій відбився. Третій поцілив у синового побратима, він загинув на місці, а Геннадія поранило. Але четвертий безпілотник його добив... Потім у своїх пабліках окупанти хизувались, що вбили “натівського спеца”. Я вдячний побратимам, які змогли забрати тіло сина, а ми з почестями поховали його в селі Слободі-Гулівській на Вінниччині”.
На початку січня загиблому сержантові Геннадію Керничному надано звання Героя України з удостоєнням ордена “Золота Зірка”.
