Сергій Науменко воював з 2014-го. Обороняючи Широкине, дістав поранення. Захисника зняли з військового обліку, надавши групу інвалідності. Та на початку великої війни він знову взяв у руки зброю і в складі 60-ї окремої піхотної бригади звільняв Іванівку, Високопілля й Ольгине, що на Херсонщині. Загинув восени 2022 року під час виконання бойового завдання.
“Сергій родом з Кривого Рогу. Познайомились ми у березні 2017-го на весіллі моєї двоюрідної сестри, — розповідає дружина воїна Юлія Науменко. — На той час коханий був удівцем, виховував сина. Я була розлученою і з дітьми мешкала в Маріуполі. Сергій служив у складі 17-ї окремої танкової бригади, був командиром взводу. У бою під Широкиним отримав наскрізне поранення правої руки з ураженням кістки. Переніс сім операцій, руку врятували, “зібрали” її на титанові пластини. Та один із уламків лікарі не змогли дістати”.
Юлія та Сергій покохали одне одного, стали жити разом у Маріуполі.
“На той час я працювала у Донецькому прикордонному загоні на цивільній посаді, а в 2019 році підписала контракт і дала присягу. Сергій весь час був поруч, підтримував та навчав військової справи, — додає співрозмовниця. — Він завжди казав, що буде велика війна й що не можна віддавати ворогу жодного клаптика нашої землі. Коли почалось повномасштабне вторгнення, ми були в Маріуполі. Але в квітні нам таки вдалось виїхати. Це було справжнє пекло, але ми змогли. Я отримала наказ вирушати у Львів для подальшого проходження служби. А Сергій пішов до військкомату у рідному Кривому Розі. Коханого не хотіли брати на службу через інвалідність, він чотири рази просився. І зрештою взяли. Сергія призначили командиром танка в 60-ту окрему піхотну бригаду. На його шевроні був напис: “Хто, як не ми”.
Відважний воїн загинув 1 жовтня 2022 року. “Це був так званий прорив на Херсонщині. Танк Сергія йшов першим і розбомбив п’ять одиниць ворожої техніки з особовим складом, — додає дружина. — А потім у нього влучив РПГ. Сталося це біля Осокорівки. За той бій командування й інших членів екіпажу відзначили нагородами. А про мого Сергія чомусь забули. Побратими вважають його вартим звання “Героя України”, саме тому зареєстрували відповідну петицію. А я тепер служу за двох. Їжджу до Сергія на роковини загибелі, на поминальні дні та до його батьків, які мешкають у Кривому Розі. Там коханого чоловіка й поховали”.
Петиція про присвоєння звання Героя України (посмертно) головному сержанту Сергієві Науменку
