Не насолодився вдосталь й подружнім життям, адже одружився лише навесні 2022 року. Після повномасштабного вторгнення Віталій Сирбу із Новоселівки, що на Одещині, оббивав пороги військових частин, добровольцем рвався на фронт. Служив у складі 35-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Остроградського. Останній бій Герой прийняв у Кринках, на лівобережжі Херсонщини.
“Мені досі здається, що це страшний сон і врешті коханий прийде додому, як завше, подарує букет червоних троянд. Занадто мало часу нам відміряла доля”, — розповідає Дарія Сирбу, дружина бійця.
Віталій познайомився з одеситкою Дарією в інтернеті. Декілька місяців спілкувались, приїжджали одне до одного в гості. А потім стали жити разом, купили власне житло.
“То були найкращі моменти життя, весь вільний час ми проводили разом. Завели собаку — пітбуля, любили гуляти з ним біля моря. Віталій мріяв, що ми купимо машину й поїдемо в мальовничі Карпати. Всі плани зруйнувала війна, — додає співрозмовниця. — 3 березня 2022 року ми розписались, а весілля запланували відгуляти після перемоги. Після того поїхали в Новоселівку до родичів чоловіка. Він продовжував ходити на роботу, постійно донатив на армію.
Та одного дня, у квітні 2023- го, Віталій заявив, що йде воювати. Казав, що хоче, аби ми та всі українці жили під мирним небом. Звісно, нам боляче було відпускати його, але вибір підтримали. Віталій рвався до 3-ї окремої штурмової бригади, до ССО, але отримав відмову через вік. Військового досвіду він теж не мав. Зрештою чоловік підписав контракт на проходження служби в десантно-штурмових військах у складі 35-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Остроградського. Невдовзі його відправили до Англії на навчання, де пробув півтора місяця. Повернувшись, вирушив з побратимами боронити Авдіївку, Мар’їнку.
За період служби чоловік отримав декілька контузій, уламкові поранення. Але підліковувався у госпіталі й знову — у бій. Мав позивний “Ластівка”, адже саме таке татуювання було в нього на шиї. За бойові заслуги Віталій у червні отримав берет морської піхоти. У вересні мав їхати у Норвегію на сержантські курси. Та за тиждень до того забирав пораненого бійця з поля бою, і Віталію сильно посікло обличчя осколками, він отримав важку контузію. Тому поїздка не відбулась. Коли чоловік востаннє був удома, купив машину. Але встиг на ній поїздити лише декілька днів”.
Останні два місяці перед загибеллю Віталій Сирбу боронив Херсонщину. Якось у розмові з рідними зізнався, що через стан здоров’я воювати важко, тож, імовірно, перейде на посаду інструктора.
“Коханий сказав, що піде ще в один бій і тоді займеться цим питанням. Я раділа, думала, що тепер він буде в безпеці, — додає Дарія. — Не встиг. 15 листопада 2023 року під час бойового завдання у Кринках Віталій пошкодив коліна та спину. А через два дні в будинок, де він перебував, прилетів снаряд. Уламок поцілив йому в саме серце. Смерть була миттєвою. Поховали Віталія з військовими почестями в Новоселівці біля могили дідуся”. Рідні зареєстрували петицію і просять президента присвоїти воїну посмертно звання Героя України.
Про присвоєння посмертно звання Героя України Сирбу Віталію Сергійовичу