Святослав Шведюк родом із села Чудель Рівненської області. Виріс у багатодітній сім’ї разом із двома братами й трьома сестрами. Хлопець із дитинства був працьовитим, щирим, надійним, мав веселу вдачу.
“У нас була велика господарка, город, батько тримав коня, тож усі діти мали свої обов’язки. Святослав був відповідальним, брався за всяку роботу й ніколи не відмовляв у допомозі”, — розповідає 44-річна сестра Світлана. Після школи юнак здобув освіту столяра, працював у будівельній сфері. А тоді побрався з коханою Оксаною, подружжя оселилось у батьківській хаті, згодом у них народилось двійко синів — Антон і Сашко.
“Святослав був уважним чоловіком, гарним батьком, усього навчав наших синів, — згадує дружина воїна Оксана. — Що б не сталось, він ніколи не скаржився, любив жартувати”.
Фото надала дружина Героя
При тім чоловік не раз казав дружині: що на цю війну підуть усі. Тож намагався встигнути якнайбільше зробити для своєї сім’ї. На початку квітня цього року Святослав отримав повістку. Спершу потрапив на полігон, потім упродовж місяця проходив навчання в Італії. Став штурмовиком, взяв собі позивний “Свят” і в складі 225-го окремого штурмового батальйону брав участь у боях на Донеччині, зокрема, в Часовому Ярі.
“Коли виходив на позиції, міг по десять днів не телефонувати. А тоді спокійно запевняв, що все в них добре, ніхто навіть поранення не зазнав, — ділиться Оксана Шведюк. — Він ніколи не жалівся”. Щоразу, коли була можливість, розмовляв із синами — Антону вже 14, Сашкові — десять. Питав, чи допомагають мамі, цікавився, чи старший син уже обрав собі фах для подальшого навчання. Прагнув, аби в синів було гарне майбутнє. “Брат дуже любив своїх дітей і всіх племінників, — запевняє сестра Світлана. — Навіть будучи на війні, розпитував про кожного, турбувався про нашу 65-річну маму Любу. А ще казав, що не хоче, аби хтось із рідних потрапив у пекло війни”.
Першого серпня Святославові Шведюку виповнився 41 рік. Його підрозділ тоді був на ротації у Сумській області, тож рідні мали можливість привітати “Свята” по відеозв’язку. Згодом він із побратимами потрапив на кордон із РФ, а у вересні зателефонував Оксані: “Ми — в Курській області”. Потім перестав виходити на зв’язок.
Фото надала дружина Героя
Дружина пригадує, як в обідню пору до неї на роботу прийшли представники Вирівської ОТГ разом із її сестрою та сестрою Святослава. “Побачила їхні заплакані очі й зрозуміла, що чоловіка вже немає у живих, — зі сльозами ділиться пані Оксана. — Нам повідомили, що 23 вересня Святослав із побратимами зайшли на позицію на Курському напрямку, росіяни почали артобстріл, під час якого чоловік загинув”. 29 вересня тіло воїна односельці зустрічали живим коридором. Аби провести його в останню путь, приїхали друзі й рідні з різних областей.
Незабаром подружжя Шведюків мало відзначати 15-річчя свого щасливого шлюбу. “Святослав мріяв після повернення з війни завершити будівництво нашого дому, який упродовж багатьох років ми зводили власноруч, — ділиться Оксана Шведюк. — У нього було ще багато планів на життя...”
