У мирному житті Петро Ткачівський був пластуном, громадським і церковним активістом, дідусем трьох онуків, бджолярем, вправно ремонтував автівки. Щойно розпочалася велика війна, долучився до 50-го полку імені полковника Семена Височана Нацгвардії. Воїн загинув у квітні 2023 року на Луганщині.
Народився Петро Ткачівський у прикарпатському селі Козина в багатодітній родині. З ранніх років був найбільшим помічником батьків. “У школі Петро дуже добре знав математику та міг би вступити в будь-який технічний заклад, — розповідає Марія Ткачівська, дружина воїна. — Але він хотів працювати і пішов на курси водіїв”.
Вони познайомилися з Марією у жовтні 1994 року на весіллі її подруги. Петро був дружбою у молодят, а Марія — дружкою. І це було кохання з першого погляду. “Через рік і в нас буде весілля. Я зроблю все для того, аби ми добре жили”, — сказав він у перший же день знайомства. Марія була вражена його словами, бо тоді не будувала ще жодних планів. Але у 1995 році пара, як і передбачав Петро, побралася. Після весілля подружжя оселилося в селі Залуква. Молодий господар спорудив гарну оселю. Через рік у них народилася донька, а в 2004-му — син.
Замолоду Петро працював водієм-далекобійником. Потім вирішив поїхати у Португалію на заробітки. Але дорогою зупинився в Німеччині, де познайомився з українсько-німецькою родиною, радо погодився допомогти їй відремонтувати автівку й залишився у країні. Там навчився грунтувати, шпаклювати й фарбувати машини. А повернувшись додому, відкрив невеличку автомайстерню. “Петро завжди багато вчився, закінчив курси бухгалтерів, електриків. Хотів виховувати своїх дітей у патріотичному дусі, тому подався у “Пласт”, пройшов відповідний вишкіл і започаткував у Галичі організацію українських скаутів. Багато працював з дітьми та підлітками, організовував табори, вишколи. Тоді йому було вже за 40”, — зауважує дружина.
Ще одним захопленням прикарпатця були бджоли. Пасічникування перейняв від тестя. Петро вивозив пасіку на поля в пору цвітіння, багато читав спеціальної літератури про цілющу силу меду й бджолопродуктів, ділився ними з односельцями. А ще розповідав їм про здоровий спосіб життя. “Не любив Петро спиртного, — додає Тетяна Глушко, знайома родини Ткачівських. — Аби допомогти алкозалежним, започаткував у сільській церкві Книгу тверезості, в яку записався з родиною”.
Під час Революції Гідності Петро Ткачівський їздив на Майдан. Згодом хотів іти в АТО. “Його забрали в Яворів на полігон. Там обстежили, виявили багато виразок у шлунку й відправили додому лікуватися”, — згадує дружина. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, рідні розуміли, що Петро не всидить удома, а піде захищати Україну. Просили лише про одне: аби дочекався народження внучки. Маленька побачила світ 3 березня. Опісля її дідусь добровільно пішов до військкомату. “Любі, я мушу всіх вас захищати. По-іншому не можу”, — сказав на прощання.
Петра Ткачівського взяли до 50-го полку імені полковника Семена Височана Нацгвардії. І він дуже гордився, що потрапив в еліту українського війська. Служив прикарпатець з позивним “Мольфар” спершу на Рівненщині, а потім — на Луганщині. 9 квітня 2023 року воїн разом із побратимами тримав позиції біля села Шипилівка. Окупанти почали обстрілювати наших бійців. Петро допомагав травмованим побратимам і в цей момент дістав смертельне поранення в шию...
Поховали звитяжця у рідному селі. Петра Ткачівського посмертно нагородили орденом “За мужність” ІІІ ступеня та відзнакою “Залізний Пластовий Хрест”. Син Героя пішов слідами батька й виховує пластунів. Рідні щодня згадують небесного воїна у своїх молитвах.
